Чи можна встановити земельний сервітут для видобування корисних копалин на ділянці, яка перебуває в постійному користуванні державного університету? Саме це питання стало центральним у справі № 921/444/24, що пройшла всі три судові інстанції та завершилася ухваленням постанови Верховного Суду 01 липня 2025 року. Розкладемо ситуацію по поличках.
Як усе починалося: компанія, пісок і чужі гектари
Уявіть: компанія отримує спеціальний дозвіл на користування надрами. У нашому випадку – ТОВ «Тернопільпісок» у вересні 2023 року стало власником дозволу № 6729 на видобування пісків родовища «Кутківці» поблизу Тернополя. Дозвіл видано на 20 років – до 2043-го. Усе ніби добре. Але є нюанс.
Родовище «Кутківці» розташоване під землею, а на поверхні – сільськогосподарські угіддя. Дві земельні ділянки державної форми власності загальною площею понад 300 гектарів. І перебувають вони в постійному користуванні Західноукраїнського національного університету. Без доступу до цих ділянок видобувати пісок неможливо – межі надр і межі землі просто накладаються одна на одну.
Компанія діяла за процедурою: замовила технічну документацію, підготувала проєкти договорів земельного сервітуту, звернулася до університету з пропозицією їх укласти. Університет відмовив. Тоді «Тернопільпісок» пішов до суду.
Позов виглядав ґрунтовно. Позивач просив встановити строковий оплатний земельний сервітут на двох ділянках – для видобування піску з правом будівництва споруд і для проїзду транспорту. Загальна площа сервітуту – майже 28 гектарів. Плата – 3% від нормативної грошової оцінки. Усе начебто в межах закону.
Перша інстанція сказала «так», апеляція – «ні»
Господарський суд Тернопільської області у жовтні 2024 року позов задовольнив повністю. Логіка була такою: спеціальний дозвіл на надра є, без сервітуту видобування неможливе, іншого способу задовольнити потребу компанії не існує, технічна документація готова. Класичні підстави для встановлення сервітуту за статтею 401 Цивільного кодексу України та статтями 98-100 Земельного кодексу України.
Але Західний апеляційний господарський суд у березні 2025 року рішення скасував. І ось тут починається найцікавіше.
Апеляція застосувала не лише земельне законодавство, а й норми спеціальних законів – Закону України «Про освіту» та Закону України «Про вищу освіту». І ці норми виявилися вирішальними.
Коли спеціальний закон переважує загальний
Тут важливий момент. Земельний кодекс України дозволяє встановлювати земельний сервітут для потреб, пов’язаних із користуванням надрами. Це прямо передбачено частиною 4 статті 66 Кодексу. Так, земельні ділянки надаються шляхом встановлення сервітутів без зміни цільового призначення. Механізм начебто прозорий.
Але університет – не звичайний землекористувач. Це державний заклад вищої освіти, який підпорядковується Міністерству освіти і науки України. А стаття 80 Закону України «Про освіту» встановлює пряму заборону: майно державних закладів освіти не можна використовувати для видів діяльності, не передбачених спеціальними законами. Видобуток піску до таких точно не належить.
Крім того, стаття 70 Закону України «Про вищу освіту» забороняє передавати майно університету юридичним особам без згоди засновника та вищого колегіального органу самоврядування. Жодних доказів такої згоди ані від Міністерства, ані від самого університету матеріали справи не містили.
І ще один суттєвий нюанс. Стаття 1241 Земельного кодексу України передбачає: коли ділянка державної власності перебуває в користуванні, для встановлення сервітуту потрібне рішення органу, що розпоряджається землею. У нашому випадку – Головного управління Держгеокадастру. Такого рішення теж не було.
Коротше кажучи, навіть якщо земельний сервітут сам по собі законний і обґрунтований, його не можна встановити, коли це суперечить спеціальним обмеженням для майна освітніх закладів.
Що вирішив Верховний Суд
«Тернопільпісок» подав касаційну скаргу. Компанія посилалася на те, що апеляційний суд не врахував попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування норм про сервітут. Також наполягала, що немає правового висновку Верховного Суду щодо співвідношення земельного та освітнього законодавства в контексті сервітутів для надрокористування.
Верховний Суд підійшов до справи виважено. Щодо першої підстави – неврахування попередніх висновків – провадження просто закрили. Причина проста: справи, на які посилався скаржник, не є подібними. У них були інші сторони, інші обставини, інші правовідносини. Наприклад, одна зі справ стосувалася розірвання договору купівлі-продажу акцій, інша – банківських операцій. Нічого спільного із земельними сервітутами на освітніх землях.
Щодо другої підстави – відсутності правового висновку – Верховний Суд теж не побачив підстав для скасування рішення апеляції. Суд зазначив, що апеляційний господарський суд правильно застосував норми права. Доводи скаржника ж ґрунтувалися на власному тлумаченні законодавства, а не на об’єктивних помилках суду.
Чому ця справа важлива для бізнесу
Кейс «Тернопільпісок» проти університету – чудова ілюстрація того, як працює принцип пріоритету спеціальної норми над загальною. Земельний кодекс України дозволяє сервітут для надрокористування. Але коли землекористувачем є освітній заклад, вступають у гру додаткові обмеження. І вони сильніші.
Чесно кажучи, навіть якби компанія отримала всі необхідні погодження від Міністерства освіти і науки України та університетського самоврядування, залишалося б відкритим питання: чи можна взагалі використовувати землі сільськогосподарського призначення, закріплені за університетом, для промислового видобутку піску? Адже цільове призначення цих ділянок – «для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства». Видобуток корисних копалин з цим несумісний, навіть якщо формально сервітут не змінює цільового призначення.
Практичний висновок для бізнесу очевидний: перш ніж інвестувати в розробку родовища, варто ретельно перевірити не лише надра, а й статус землекористувача на поверхні. Якщо це державний заклад освіти – будьте готові до додаткових бар’єрів, яких не передбачає ані Земельний кодекс, ані Кодекс України про надра.
Постанова Верховного Суду у справі № 921/444/24 остаточна й оскарженню не підлягає. І хоча формально суд не створив нового правового висновку, сам результат красномовно показує: земельний сервітут на освітніх землях для видобутку копалин – це радше виняток, ніж правило. І без згоди засновника освітнього закладу такий виняток точно не спрацює.