Коли ви укладаєте договір земельного сервітуту з місцевою радою, усе здається простим і зрозумілим. Ви отримуєте право користуватися чужою земельною ділянкою для розміщення, скажімо, торгового павільйону, кіоску чи іншої тимчасової споруди. Рада, зі свого боку, отримує плату і контролює порядок. Жодної бюрократичної драми. Але що робити, коли ця ж рада раптом вирішує договір припинити, а ваше майно демонтувати? І найголовніше – в який суд звертатися по захист?
Саме з такою дилемою зіткнулася підприємиця з Одеської області, чия справа № 495/2176/17 дійшла аж до Великої Палати Верховного Суду. І рішення, ухвалене 25 квітня 2018 року, розставило крапки над «і» в питанні, яке довго бентежило і юристів, і самих підприємців.
У чому, власне, проблема?
Жінка – фізична особа-підприємець – ще у 2012 році уклала із Сергіївською селищною радою договір особистого строкового сервітуту. Простими словами, їй дозволили поставити торговий павільйон на 20 квадратних метрів на землі громади по вулиці Чорноморській. Договір кілька разів продовжували, востаннє – до грудня 2013 року.
А далі сталася пауза. Після закінчення строку дії договору підприємиця майже три роки не зверталася до ради щодо його поновлення. Тим часом селищна рада затвердила новий генеральний план, де розміщення малих архітектурних форм на тій самій вулиці вже не передбачалося. У червні 2016 року виконком ухвалив рішення № 167 про демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд. Павільйон підприємиці потрапив під цю хвилю.
Жінка спробувала поновити договір уже заднім числом – подала заяву в січні 2017 року. Але виконком відмовив, пославшись на те, що строк дії земельного сервітуту давно сплив, а ним не користувалися понад три роки.
Адміністративний, цивільний чи господарський?
Обурена підприємиця пішла до суду. Вона оскаржила дії ради та виконкому, вимагала скасувати рішення про демонтаж і зобов’язати раду переукласти договір сервітуту. Позов подала в порядку адміністративного судочинства. Логіка проста: відповідач – орган місцевого самоврядування, отже, це публічно-правовий спір.
Але не все так очевидно.
Суди першої та апеляційної інстанцій частково закрили провадження, роз’яснивши, що вимога про усунення перешкод у користуванні майном має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Решту позовних вимог відхилили по суті. Підприємиця подала касаційну скаргу, наполягаючи: спір адміністративний, бо відповідачі – суб’єкти владних повноважень.
І ось тут Велика Палата Верховного Суду сказала своє вагоме слово. Причому таке, яке змусило переглянути підхід до всієї цієї категорії спорів.
Чому адміністративний суд – не той шлях
Верховний Суд нагадав базовий принцип: для адміністративної юрисдикції недостатньо, щоб однією зі сторін був орган місцевого самоврядування. Потрібно, щоб цей орган у конкретних правовідносинах здійснював саме владні управлінські функції. Тобто діяв як носій публічної влади, якому інша сторона підпорядковується.
А що ми маємо у випадку із земельним сервітутом? Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України, усі учасники земельних відносин – чи то громадяни, чи юридичні особи, чи територіальні громади, чи держава – є рівноправними. Жодної ієрархії. Коли сільська рада укладає з вами договір сервітуту, вона виступає не як «начальник», а як звичайний розпорядник земельної ділянки, рівний вам у правах.
Ключова цитата з постанови: «У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб’єкт владних повноважень – орган місцевого самоврядування – владних управлінських функцій не здійснював».
Тобто сам факт, що проти вас – рада, ще не робить спір адміністративним. Усе залежить від природи відносин. Якщо спір стосується вашого приватного майнового інтересу і виник із договірних, а не управлінських відносин – ласкаво просимо до господарського суду.
А чому не цивільний?
Тут теж є нюанс, і суди першої та апеляційної інстанцій якраз на ньому й спіткнулися. Вони сказали позивачці: ідіть із вимогою про усунення перешкод у користуванні майном до цивільного суду. Проте Велика Палата виправила цю помилку.
Річ у тім, що спір виник між фізичною особою-підприємцем та органом місцевого самоврядування. Підприємиця діяла як суб’єкт господарювання, і сам договір земельного сервітуту укладався для здійснення підприємницької діяльності. А за статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на той момент) господарським судам підвідомчі спори, що виникають із земельних відносин, якщо в них беруть участь суб’єкти господарської діяльності.
Саме тому резолютивна частина постанови Великої Палати прямо роз’яснює: позивачка має право звернутися до суду в порядку господарського судочинства.
Чому це рішення важливе для вас
Чесно кажучи, помилитися з юрисдикцією – це не просто прикра технічна деталь. Це втрачений час, витрачені нерви і, нерідко, пропущені строки. А ще – це порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному розгляд справи «судом, встановленим законом». Якщо ви помилилися судом – ви, по суті, не отримали належного судового захисту.
Велика Палата у справі № 495/2176/17 фактично сформулювала універсальне правило. Коли йдеться про земельний сервітут, укладений із місцевою радою для потреб бізнесу, будь-який спір – чи то про припинення договору, чи про демонтаж споруди, чи про відмову в поновленні – це господарська юрисдикція. І не має значення, що відповідачем виступає орган місцевого самоврядування.
До речі, суд послався на аналогічну правову позицію, висловлену ще Верховним Судом України у постанові від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-345а13. Тобто лінія послідовна, просто не всі суди її дотримувалися.
Кілька практичних порад
По-перше, перед поданням позову завжди ставте собі два запитання. Чи є між мною та відповідачем відносини влади-підпорядкування? І чи захищаю я публічний інтерес чи свій приватний, майновий? Якщо відповідь на перше – «ні», а на друге – «так», то адміністративний суд, швидше за все, не ваш варіант.
По-друге, не затягуйте з поновленням договору земельного сервітуту. Стаття 102 Земельного кодексу України прямо каже: сервітут припиняється, якщо ним не користувалися протягом трьох років. Трирічна пауза у справі підприємиці з Одещини якраз і стала фатальною.
По-третє, уважно перевіряйте містобудівну документацію. Генеральний план населеного пункту може змінитися – і ділянка, на якій ви роками стояли, раптом виявиться поза грою.
Ну і наостанок. Судова практика не стоїть на місці, і те, що вчора розглядали адміністративні суди, сьогодні може опинитися в господарській площині. Тримайте руку на пульсі – або консультуйтеся з фахівцями, які це роблять за вас.