Зміна обстановки не завжди рятує від кримінальної відповідальності – це добре ілюструє справа № 613/1202/17, яку розглядав Верховний Суд у липні 2020 року. Історія проста на перший погляд, але висновки з неї – серйозний сигнал для всіх судів нижчих інстанцій.
Що сталося: акт, якого не мало бути
Події розгорталися в Крисинській сільській раді Богодухівського району на Харківщині. Завідуюча військово-облікового бюро – посадова особа, відповідальна за оформлення субсидій і перевірку фактичного місця проживання внутрішньо переміщених осіб – 21 листопада 2016 року склала акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї.
У цьому акті вона вказала, що конкретна особа проживає за певною адресою. Біда в тому, що жінка достовірно знала – ніхто там не живе.
Далі – ланцюжок наслідків. Акт пішов до Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації. На його підставі з листопада 2016-го по травень 2017 року особа щомісяця отримувала адресну допомогу для внутрішньо переміщених осіб – на загальну суму 5283,08 грн. Гроші, виплачені безпідставно.
Дії завідуючої кваліфікували за ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України – службове підроблення, тобто складання і видача завідомо неправдивого офіційного документа.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Богодухівський районний суд Харківської області у квітні 2019 року звільнив жінку від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 Кримінального кодексу України. Кримінальне провадження закрили.
Логіка суду виглядала так. По-перше, злочин невеликої тяжкості, вчинений уперше. По-друге, позитивна характеристика. По-третє, на утриманні неповнолітня дитина. І найголовніше – розпорядженням голови Крисинської сільської ради від 15 лютого 2019 року № 7к її усунули від виконання обов’язків щодо перевірки факту проживання внутрішньо переміщених осіб.
Колеги з апеляції – Харківський апеляційний суд – у листопаді 2019 року це рішення залишили без змін.
Прокурор із таким фіналом не погодився. І подав касаційну скаргу.
Ст. 48 КК: що насправді вимагає закон
Давайте на хвилину відійдемо від конкретної справи й розберемося з нормою. Стаття 48 Кримінального кодексу України передбачає: особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості (крім корупційних), може бути звільнено від відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Ключове слово – «внаслідок». Не просто «обстановка якось змінилась, а людина начебто хороша». Ні. Потрібен реальний причинно-наслідковий зв’язок.
Закон вимагає встановити: протягом певного часу обстановка, яка оточувала особу на момент злочину, змінилась таким чином, що позитивно впливає на неї і робить малоймовірним вчинення нового тотожного або однорідного злочину. І жодних спрощень тут бути не може – це прямо випливає з вимог Кримінального процесуального кодексу України щодо обґрунтованості судового рішення.
Іншими словами, суд має провести комплексний аналіз життєдіяльності людини після вчинення злочину. Не формально перерахувати хороші характеристики, а показати, як саме конкретна зміна обстановки трансформувала поведінку особи. Чому вона більше не становить загрози? Що змінилось у її житті настільки фундаментально, що новий злочин – майже неймовірний сценарій?
Позиція Верховного Суду: чому рішення скасували
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла чіткого висновку: попередні судові рішення не можна визнати належно обґрунтованими.
У чому саме проблема? Місцевий суд послався на усунення від обов’язків щодо перевірки проживання переселенців – і на цьому, по суті, зупинився. Але жінка залишилася працювати на тій самій посаді завідуючої бюро.
Верховний Суд прямо зазначив: суд першої інстанції не пояснив, яким саме чином факт усунення від виконання певних обов’язків настільки позитивно вплинув на поведінку особи, що вона перестала бути суспільно небезпечною. Не показав, чому можливість вчинення нового кримінального правопорушення в майбутньому є малоймовірною.
І це справді ключовий момент. Уявіть: людина продовжує обіймати посаду, пов’язану з документообігом. Її лише відсторонили від одного конкретного напряму роботи. Чи гарантує це, що вона більше ніколи не складе документ із неправдивими відомостями? Очевидно, що ні.
Апеляційний суд, зі свого боку, припустився іншої помилки. Він не перевірив належним чином доводи прокурора і не навів умотивованих відповідей на аргументи апеляційної скарги. А це – пряме порушення вимог статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України. Рішення суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Апеляційна ухвала цим критеріям не відповідала.
За таких обставин Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду і направив справу на новий розгляд.
Чому ця справа важлива
Ця постанова має значення, яке виходить далеко за межі конкретного кейсу.
Перше. Звільнення від кримінальної відповідальності через зміну обстановки – не автоматична опція для тих, хто вперше оступився. Це серйозний правовий механізм, що потребує серйозного обґрунтування. Формальне посилання на позитивні характеристики, дітей і першу судимість – недостатньо. Ці фактори можуть враховуватися, але самі по собі вони не доводять, що особа перестала бути суспільно небезпечною.
Друге. Суди зобов’язані проводити комплексний аналіз того, як змінилася обстановка навколо особи і чи справді ця зміна робить повторне вчинення злочину малоймовірним. Просте усунення від одного обов’язку при збереженні посади – не аргумент. Особливо коли йдеться про посаду, яка передбачає роботу з офіційними документами.
І третє. Апеляційні суди отримали жорстке нагадування про власні обов’язки за ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України: кожен довід скарги потребує вмотивованої відповіді, а не формальної відписки. Не можна просто погодитися з рішенням першої інстанції, проігнорувавши аргументи сторони обвинувачення.
Тепер справа № 613/1202/17 повертається до апеляції, і цього разу суддям доведеться врахувати всі зауваження касаційної інстанції. Чи зможуть вони належно обґрунтувати рішення – покаже час. Але самі критерії Верховний Суд уже окреслив гранично чітко.