Уявіть: ви уклали договір поставки з великим державним підприємством, поставили товар, а оплату отримати не можете. І не тому, що у вас поганий юрист – просто держава в один момент заборонила примусово стягувати борги з цього контрагента. Саме така ситуація стала предметом розгляду Верховного Суду у справі № 910/14773/24, де постачальник намагався розірвати договір, а замовник – стягнути штрафні санкції за непоставку.
Давайте розберемося, що вирішив суд і які висновки з цього можуть стати в пригоді вашому бізнесу.
Суть конфлікту: шини, “Енергоатом” і несподіваний наказ
У серпні 2024 року ФОП Черних М.О. уклав із АТ “НАЕК “Енергоатом” договір поставки шин для транспортних засобів на суму понад 1,4 млн грн. Постачальник мав передати товар до 30 листопада 2024 року, а замовник – оплатити його протягом 180 днів після оформлення ярлика на придатну продукцію.
І тут почалося найцікавіше. За кілька днів після підписання договору, 13 серпня 2024 року, з’явилася інформація: наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 95 “Енергоатом” включено до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, щодо яких зупиняється примусове стягнення заборгованості на період воєнного стану.
Простими словами: якщо “Енергоатом” не заплатить добровільно, виконавча служба не зможе примусово стягнути з нього кошти через суд. Постачальник, дізнавшись про це, повідомив замовника про зупинення виконання своїх зобов’язань і запропонував розірвати договір. “Енергоатом” відмовився. Тоді ФОП Черних звернувся до суду.
У відповідь держкомпанія подала зустрічний позов про стягнення 161 384,30 грн штрафних санкцій – пені та штрафу за прострочення поставки.
Чому суди першої та апеляційної інстанцій відмовили постачальнику
Господарський суд міста Києва, а згодом і Північний апеляційний господарський суд, вирішили: первісний позов про розірвання договору задоволенню не підлягає. Зустрічний позов “Енергоатому” – задовольнити повністю.
Логіка судів була такою:
По-перше, на думку судів, ФОП, беручи участь у публічній закупівлі, мав передбачати ризики, пов’язані з роботою зі стратегічним підприємством. Це його підприємницький ризик.
По-друге, наказ Мінстратегпрому № 95 жодним чином не впливає на платоспроможність “Енергоатому” і не обмежує його добросовісно виконувати зобов’язання. Мовляв, компанія може платити – просто не можна примусити.
По-третє, Закон України “Про публічні закупівлі” містить вичерпний перелік підстав для зміни істотних умов договору, і включення до “захисного” переліку серед них немає.
І нарешті: договором передбачено післяплату. Спочатку – поставка, потім – розрахунок. Оскільки товар так і не було поставлено, постачальник не мав права зупиняти виконання, посилаючись на статтю 538 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд: не все так однозначно
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду подивився на ситуацію під іншим кутом. І хоча в частині зустрічного позову рішення залишили без змін, у частині розірвання договору судові акти було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
Чому? Судді звернули увагу на кілька критичних моментів, які попередні інстанції просто проігнорували.
Що мали перевірити суди, але не перевірили
Перше. Постачальник стверджував, що на момент укладення договору (9 серпня 2024 року) він не знав і не міг знати про існування наказу Мінстратегпрому № 95. І це справді важливо, бо наказ був виданий 2 серпня, але опублікований лише 13 серпня. Чи отримував сам “Енергоатом” цей наказ до 9 серпня? Якщо так – чи не приховав він цю інформацію від контрагента? Цього суди не дослідили.
Друге. Позивач навів переконливу статистику: понад два десятки судових справ, у яких із “Енергоатому” стягували борги. Тобто підприємство систематично не платить добровільно. Якщо так, то включення до переліку із забороною примусового стягнення дійсно створює ситуацію, коли постачальник віддасть товар, а грошей не отримає. Суди мали це перевірити, але не стали.
Третє. Верховний Суд нагадав про позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 363/1834/17: істотна зміна обставин має бути зовнішньою щодо юридичного зв’язку між сторонами, а не наслідком їхньої поведінки. Рішення держави обмежити примусове стягнення з конкретного підприємства – це саме зовнішній фактор, на який постачальник вплинути не може.
Ключовий момент: чи міг ФОП передбачити, що “Енергоатом”, основний вид діяльності якого – виробництво електроенергії, раптом опиниться в переліку підприємств саме оборонно-промислового комплексу? Скоріше за все, ні.
Що зі штрафними санкціями
А от у частині зустрічного позову Верховний Суд підтримав попередні рішення. Чому?
Договором чітко передбачено: спочатку постачальник здійснює поставку, потім замовник платить. Стаття 538 Цивільного кодексу України дає право зупинити виконання, якщо є очевидні підстави вважати, що друга сторона не виконає зустрічного зобов’язання. Але тут зустрічне зобов’язання – це оплата, яка настає після поставки. А поставки не було.
До речі, щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій на 90%. Верховний Суд нагадав: зменшення неустойки – це дискреційне право суду. Кожен випадок унікальний, і універсальних формул тут немає. Суд першої інстанції оцінив обставини і вирішив, що підстав для зменшення немає. Це його право.
Важливий нюанс: навіть якщо договір у майбутньому розірвуть, штрафні санкції за прострочення, яке мало місце під час дії договору, все одно підлягають стягненню. Розірвання договору не звільняє від відповідальності за попередні порушення.
Практичні висновки для бізнесу
Ця справа – чудова ілюстрація того, як важливо перевіряти контрагента не лише на етапі укладення договору, а й під час його виконання. Включення підприємства до переліку із зупиненням примусового стягнення – це та сама “істотна зміна обставин”, яка може бути підставою для розірвання договору. Але довести це в суді – завдання не з простих.
Що варто робити, якщо ви опинилися в подібній ситуації:
- Фіксуйте момент, коли ви дізналися про зміну обставин. У цій справі інформація з’явилася на сайті “Укрінформ” – це відкрите джерело, але чи були у постачальника реальні шанси дізнатися раніше?
- Збирайте докази систематичного невиконання контрагентом грошових зобов’язань. Відкриті реєстри судових рішень і боржників – ваші помічники.
- Перевіряйте, чи не був контрагент обізнаний про зміну обставин до укладення договору. Якщо так – це може свідчити про недобросовісність.
- Пам’ятайте: якщо договором передбачено післяплату, зупинити поставку, посилаючись на статтю 538 Цивільного кодексу України, ви навряд чи зможете. Тут потрібен інший інструмент – саме розірвання договору через істотну зміну обставин за статтею 652 цього ж Кодексу.
Колегія суддів Касаційного господарського суду дала чіткий сигнал: суди не повинні обмежуватися загальними фразами про “підприємницькі ризики”, коли йдеться про втручання держави в договірні відносини. Кожен аргумент сторони потребує ретельної перевірки, а не формального відхилення. Чи вдасться ФОП Черних М.О. довести свою правоту при новому розгляді – покаже час. Але шанс у нього тепер є.