Зупинення виробничої діяльності підприємства – це справді крайній захід. Суд вдається до нього лише тоді, коли всі інші способи впливу на порушника вже вичерпано. Це підтверджує і свіжа постанова Верховного Суду у справі мешканки Кам’янського, яка роками намагалася закрити лакофарбовий завод просто під своїми вікнами.
Уявіть собі: ви живете в будинку, а за чотири метри від вашого паркану працює хімічне виробництво. Саме в такій ситуації опинилася жінка, яка у 2021 році звернулася до суду з позовом про зупинення виробничої діяльності ТОВ «Поліколор». Підприємство виготовляло фарби, лаки, друкарську фарбу та мастики – і все це, за її словами, отруювало їй життя.
Жінка скаржилася, що за п’ятнадцять років такого сусідства набула цілий букет хвороб. У 2012 році в неї діагностували астму, у 2016-му – автоімунний тиреоїдит. Пізніше додався ще й токсичний гепатоз печінки. Позивачка була переконана: це все від постійного вдихання шкідливих речовин, які викидає завод. Вона навіть не могла нормально виходити на власне подвір’я чи обробляти город.
Але суди першої та апеляційної інстанцій вирішили інакше. І Верховний Суд із ними погодився.
Що не так із позовом
Ключова проблема будь-якої такої справи – це доведення. Ви можете бути глибоко переконані, що саме через завод у вас з’явилися проблеми зі здоров’ям. Але суду потрібні не припущення, а докази. Конкретні, вимірювані, незаперечні.
Позивачка стверджувала, що підприємство викидає в повітря ксилол, толуол і бензол – речовини з доведеним канцерогенним ефектом. Проте висновок з оцінки впливу на довкілля від листопада 2020 року засвідчив: ці речовини у виробництві ТОВ «Поліколор» взагалі не використовуються.
Отут і криється перший важливий урок. Для зупинення виробничої діяльності підприємства мало сказати «мені погано від цього заводу». Треба довести конкретне перевищення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин – і бажано з посиланням на офіційні лабораторні дослідження.
А з дослідженнями в цій справі все було навпаки. Відповідач надав десятки протоколів вимірювань повітря, ґрунтів і навіть шумового навантаження. І жоден із них не показав перевищень норм.
Що було у відповідача
Чесно кажучи, ТОВ «Поліколор» підготувалося до захисту ґрунтовно. Ось що було в його розпорядженні:
- дозвіл Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на викиди забруднюючих речовин, дійсний аж до 2029 року;
- висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи ще від 2011 року, який підтверджував відповідність підприємства санітарним нормам;
- проєкт обґрунтування санітарно-захисної зони, затверджений у вересні 2021 року;
- щорічні протоколи дослідження повітря – і від державних лабораторій, і від приватних.
За цим проєктом найближча житлова забудова розташована на відстані 110 метрів від основних джерел викидів у південно-східному напрямку та 117 метрів у південному – тобто якраз у бік будинку позивачки. А це більше, ніж нормативні 100 метрів для підприємств IV класу хімічної небезпеки.
Крім того, сам район, де все це відбувається, – промислова зона. Ділянка ТОВ «Поліколор» межує з іншими промисловими об’єктами, зокрема із санітарно-захисною зоною ПАТ «Южкокс», в межах якої, до речі, знаходиться і будинок позивачки.
І ще один нюанс. Дослідження повітря на межі санітарно-захисної зони показали: концентрація ксилолу – 0,074–0,096 мг/м³ при нормі 0,2 мг/м³, толуолу – нижче межі виявлення, бензолу – не виявлено. Рівень шуму – 44 дБА, що цілком вкладається в допустимі норми навіть для нічного часу.
Чому Верховний Суд відмовив
Позиція Верховного Суду у цій справі спирається на кілька принципових моментів.
Перше. Саме по собі здійснення виробничої діяльності, яка впливає на довкілля, не є підставою для її заборони – якщо є всі належні дозвільні документи. Такий висновок Суд сформулював ще у 2020 році в іншій справі, і він залишається актуальним.
Друге. Зупинення виробничої діяльності підприємства через суд – це найсуворіша санкція, свого роду «вища міра покарання» для бізнесу. Її застосування можливе лише тоді, коли адміністративні заходи (приписи, штрафи, попередження) систематично ігноруються. У цій справі таких систематичних порушень не зафіксовано.
Третє. Європейський суд з прав людини у справі «Дземюк проти України» ще у 2014 році зазначив: щоб скарга на забруднення довкілля підпадала під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, шкода має досягти певного мінімального рівня. Не можна скаржитися, якщо негативний вплив є незначним порівняно зі звичайними екологічними ризиками життя в сучасному місті.
І четверте – предмет позову. Заявниця наголошувала, що вона захищає не просто своє здоров’я, а конституційне право на безпечне довкілля. Але стаття 50 Конституції України та стаття 293 Цивільного кодексу України хоч і гарантують це право, не означають автоматичного задоволення позову про зупинення виробничої діяльності будь-якого підприємства, яке суб’єктивно здається шкідливим.
Що це означає для звичайної людини
Коротко: якщо ви хочете через суд домогтися зупинення виробничої діяльності сусіднього підприємства, вам доведеться попрацювати. І ось що варто мати на увазі.
Фіксуйте все. Кожне перевищення шуму, кожен викид, кожен випадок погіршення самопочуття. Звертайтеся до Держпродспоживслужби та Державної екологічної інспекції – нехай проводять перевірки і складають приписи. Саме систематичне невиконання цих приписів стане вашим головним козирем у суді.
І, звісно, без лабораторних досліджень не обійтися. Ваші слова про те, що «запах нестерпний» або «дихати неможливо», суд вислухає, але рішення ухвалить на підставі протоколів вимірювань. Замовляйте незалежні експертизи повітря, води, ґрунту на межі вашої ділянки.
Варто пам’ятати й інше: суди дуже неохоче йдуть на повне припинення діяльності. Значно реальніше домогтися зобов’язання встановити додаткове очисне обладнання, скоротити викиди до певного рівня або змінити технологічний процес. Це називається принципом пропорційності – втручання має бути співмірним із порушенням.
Ну і звісно, вивчіть документи самого підприємства. Можливо, воно працює без дозволу на викиди? Або з простроченим висновком експертизи? Такі прогалини суттєво посилять вашу позицію. У справі проти ТОВ «Поліколор» якраз усе було навпаки – документи виявилися в повному порядку, і це стало вирішальним аргументом.
Ця історія – не про те, що право на чисте довкілля не працює. Вона про те, що будь-яке право потребує грамотного і доказового захисту. Особливо коли йдеться про такий радикальний крок, як зупинення виробничої діяльності цілого підприємства.