Зустріч Трампа, Сі та Путіна може відбутися вже наступного тижня. Американська сторона проробляє організацію тристоронніх перемовин на полях саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), який цього року приймає Китай. Серед головних тем, які називають дипломати, – міжнародна безпека та завершення війни в Україні.
Якщо це справді станеться, світ побачить формат, якого не було за всю історію відносин цих трьох країн. Не окремі «двійки» Вашингтон – Пекін і Вашингтон – Москва, а один стіл на трьох. І тут важливий момент: ідеться не про черговий саміт із підписаним комюніке, а радше про політичну рамку. Давайте розберемося, що вже відомо, а що поки що залишається здогадом.
Що відомо прямо зараз
Державний секретар США Марко Рубіо провів телефонну розмову з міністром закордонних справ Китаю Ван І. Сторони обговорили підготовку майбутніх контактів на найвищому рівні. Йшлося про такі події:
- саміт АТЕС у Китаї, який припадає на найближчі дні;
- саміт G20 у грудні у Флориді, де лідерів «двадцятки» прийматимуть Сполучені Штати;
- окрему двосторонню зустріч Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна.
Про зустріч Трампа, Сі та Путіна у публічному полі говорять обережно. Офіційного підтвердження ні від Білого дому, ні від Кремля, ні від китайського МЗС немає. Тож поки що це радше сигнал, аніж анонс. І сигнал цей адресований одразу трьом аудиторіям: американському виборцю, китайським партнерам і російській владі.
Чому саме АТЕС
АТЕС – майданчик економічний, а не безпековий. У цьому вся сіль. Тут не ухвалюють резолюцій, не підписують обов’язкових протоколів і ні до чого юридично не зобов’язуються. Лідери збираються, говорять, фотографуються і роз’їжджаються.
Для Трампа це шанс показати себе миротворцем, не беручи жодних зобов’язань. Для Сі Цзіньпіна – можливість закріпити роль посередника між Москвою та Вашингтоном. Для Путіна – легітимізація. Приїхати до Китаю і сісти за один стіл із президентом США – це вже перемога, навіть якщо сторони не домовляться ні про що.
К слову, Путін за останні роки майже не виїжджає за кордон. Кожен його візит – окрема логістична операція, і кожна країна перед цим довго рахує, чим такий гість їй загрожує. Китай тут виняток: і політично, і юридично Пекін почувається абсолютно вільно.
Юридична пастка навколо зустрічі Трампа, Сі та Путіна
Про один аспект у новинах згадують рідко. У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт Володимира Путіна. Формально це означає, що держави – учасниці Римського статуту зобов’язані його затримати, якщо він ступить на їхню територію.
Але ні Китай, ні Сполучені Штати, ні сама Росія сторонами Римського статуту не є. Для Пекіна цей ордер з погляду права – просто папірець. Жодних юридичних наслідків для Китаю від такого візиту не буде.
Політично все значно складніше. Вашингтон сам застосовував санкції проти Міжнародного кримінального суду та його посадовців. Тож вибудовувати послідовну лінію «Путін – воєнний злочинець, за стіл із ним не сідаємо» американській адміністрації відверто незручно. Риторика тут давно розійшлася з практикою, і стосується це обох партій.
Флорида як запасний варіант
Якщо в Китаї домовитися не вдасться, у запасі залишається саміт G20 у грудні. Флорида – це територія США, тобто господар тут Вашингтон, а не Пекін. Різниця принципова. На своєму майданчику американський президент сам визначає порядок денний, протокол і коло запрошених.
Щоправда, і ризиків більше. У Китаї Путін почувається гостем, якого ніхто не затримає. У США на нього теоретично чекає зовсім інший правовий режим, навіть попри те, що Америка не визнає юрисдикцію МКС. Тому, якщо вірити джерелам, основний сценарій – усе-таки АТЕС.
Чому будь-яка така домовленість не зобов’язує Україну
Ось де починається справжня юридична суть. Навіть якщо три лідери про щось домовляться, для нашої держави це не матиме жодної юридичної сили. Стаття 34 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року каже прямо: договір не створює зобов’язань для третьої держави без її згоди.
Простими словами: двоє сусідів можуть домовитися перефарбувати стіни у вашій квартирі. Поки ви не дали згоди, фарба так і залишиться в банці.
Так само працює Статут ООН. Стаття 2(4) забороняє погрозу силою або її застосування проти територіальної цілісності іншої держави. Стаття 51 залишає право на самооборону. Жодне «пакетне» рішення трьох лідерів цих норм не скасовує. Для зміни кордонів потрібна згода України, і крапка.
Окрема історія – Будапештський меморандум 1994 року. Це політичний документ, а не повноцінний ратифікований договір. Саме тому Росія роками могла вдавати, що він її ні до чого не зобов’язує. Урок засвоєний: будь-які нові гарантії безпеки повинні мати форму, яку можна пред’явити в суді, а не лише на пресконференції.
Що з цього може вийти для Києва
Пряма участь України в такому форматі зараз не проглядається. Раніше вже були спроби зібрати мирну конференцію у Швейцарії, але Китай туди не приїхав. Пекін має власний документ із дванадцяти пунктів, ухвалений ще у 2023 році, і наполягає саме на ньому.
Водночас будь-які перемовини про заморожені російські активи – а це близько 300 мільярдів доларів – без України неможливі юридично. Розпоряджатися ними можна лише в межах рішень, які визнають право постраждалої сторони на відшкодування. Це вже не політика, а міжнародне приватне право.
Другий момент – санкції. Їхнє послаблення теж вимагає узгоджених дій десятків юрисдикцій. Жодна тристороння розмова не здатна скасувати європейські обмеження, бо ухвалені вони на рівні ЄС і національних парламентів.
Чого точно не станеться
Не буде підписаного мирного договору на полях економічного форуму. Не буде документа, який зобов’яже Україну до чогось без її підпису. Не буде й визнання окупованих територій російськими у юридичному сенсі, бо це вимагало б кроків, на які не готова більшість країн світу.
Що справді може з’явитися, то це рамка для подальших переговорів і неформальні домовленості про припинення вогню. Але вогонь зупиняють не на пресконференції. Його зупиняють на лінії фронту, за конкретними координатами і з конкретними гарантіями. Поки за столом немає того, хто гасить цей вогонь щодня, будь-який тристоронній формат залишиться розмовою дорослих про дитину, якої в кімнаті немає.