Уявіть ситуацію: людина вперше оступилася, вчинила необережний злочин, щиро розкаялася, помирилася з потерпілим і відшкодувала всю шкоду. Здавалося б, стаття 46 Кримінального кодексу України – це саме той інструмент, який дозволяє закрити провадження і дати людині другий шанс. Але раптом з’ясовується: десь в іншому суді роками лежить ще один обвинувальний акт щодо цієї ж особи. Чи означає це, що шлях до звільнення від кримінальної відповідальності закрито?
Саме це питання стало ключовим у справі № 462/9530/24, яку 06 травня 2026 року розглядав Верховний Суд. І відповідь, яку дав суд касаційної інстанції, варта уваги кожного, хто цікавиться кримінальним правом або просто хоче розуміти, як працює принцип презумпції невинуватості на практиці.
Що сталося: один удар і тяжкі наслідки
Події розгорнулися 18 жовтня 2024 року близько четвертої години ночі. На паркувальному майданчику біля ТРЦ «Вікторія Гарденс» у Львові між двома чоловіками раптово виник конфлікт. ОСОБА_7, не маючи умислу завдати комусь тяжкої шкоди, вдарив опонента правою рукою в обличчя.
Наслідок виявився набагато серйознішим, ніж можна було очікувати від одного удару. Потерпілий втратив рівновагу, впав навзнак і вдарився потилицею об бетонну бруківку. Діагноз – відкрита черепно-мозкова травма: забій головного мозку, крововиливи, перелом склепіння черепа. Усе це кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.
Залізничний районний суд м. Львова визнав ОСОБА_7 винним за статтею 128 Кримінального кодексу України – необережне тяжке тілесне ушкодження. Призначили рік позбавлення волі, але звільнили від відбування покарання з випробуванням – тобто дали умовний строк. Львівський апеляційний суд залишив вирок без змін. На перший погляд – усе логічно. Але сторона захисту пішла до Верховного Суду, бо вважала: суди мали взагалі звільнити людину від кримінальної відповідальності.
Чому захисник наполягав на закритті справи
Річ у тім, що ОСОБА_7 ще під час розгляду справи в суді першої інстанції примирився з потерпілим і добровільно, у повному обсязі відшкодував завдану шкоду. Потерпілий і його представник підтвердили: жодних претензій немає, згода досягнута без примусу, клопотання про закриття провадження вони підтримують.
За таких умов, здавалося б, має спрацювати стаття 46 КК. Вона прямо каже: особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо примирилася з потерпілим і відшкодувала збитки або усунула заподіяну шкоду. Стаття 128 КК – це якраз необережний нетяжкий злочин. Усі умови виконано. Але суди першої та апеляційної інстанцій відмовили.
І ось тут – найцікавіше.
У чому була проблема: таємнича справа з Херсона
Суди з’ясували, що в провадженні Херсонського міського суду Херсонської області аж із 26 грудня 2017 року перебуває обвинувальний акт щодо того ж ОСОБА_7. Розгляд не завершено, вироку немає, провадження не закрито. І місцевий суд, а за ним і апеляція, зробили висновок: раз є інша справа – людина не може вважатися такою, що вчинила злочин уперше. А отже, стаття 46 КК не застосовується.
Логіка начебто зрозуміла. Але чи правильна вона з погляду закону?
Верховний Суд відповів однозначно: ні, не правильна. І ось чому.
Презумпція невинуватості: що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду нагадала базові, фундаментальні речі. Частина 1 статті 62 Конституції України встановлює: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це – презумпція невинуватості, і це не просто гарна декларація, а норма прямої дії.
Аналогічне положення закріплено у частині 2 статті 2 Кримінального кодексу України та у статті 17 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод теж гарантує: кожен обвинувачений вважається невинуватим, поки його вину не доведено в законному порядку.
Що це означає для нашої ситуації? Факт перебування обвинувального акта в суді – навіть якщо він лежить там вісім років – жодним чином не доводить, що людина вчинила злочин. Допоки немає обвинувального вироку, який набрав законної сили, особа є невинуватою. Крапка.
А отже, висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_7 не може вважатися таким, що вчинив кримінальне правопорушення вперше, не ґрунтується на законі. Презумпція невинуватості не дозволяє робити припущення про винуватість людини лише тому, що десь колись хтось скерував до суду обвинувальний акт.
Як усе вирішилося
Верховний Суд скасував вирок Залізничного районного суду м. Львова від 03 червня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року. ОСОБА_7 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 КПК.
Колегія суддів встановила, що всі передумови для застосування статті 46 КК були наявними: обвинувачений уперше вчинив необережний нетяжкий злочин, примирився з потерпілим і повністю відшкодував шкоду. І наявність іншого обвинувального акта в суді цьому не перешкоджає.
Крім того, захисник просив передати справу на розгляд палати Касаційного кримінального суду для відступу від попереднього висновку у справі № 761/12266/19. Але Суд відмовив, зазначивши, що в тій справі вирішувалося питання застосування статті 46 КК при сукупності злочинів – зовсім інша правова ситуація, нерелевантна до цієї.
Про що варто пам’ятати
Ця постанова Верховного Суду – чудова ілюстрація того, як на практиці працює презумпція невинуватості. Сам факт, що щодо людини розглядається ще одна справа, не перетворює її на рецидивіста чи злісного порушника. І поки немає вироку – немає й підстав відмовляти у звільненні від кримінальної відповідальності через примирення.
Такий підхід захищає не абстрактні категорії, а цілком конкретну людину, яка могла помилитися одного разу, але потім зробила все, щоб виправити ситуацію: помирилася, компенсувала шкоду, визнала неправоту. І закон дає їй шанс рухатися далі без тавра судимості.