Уявіть ситуацію: людина вперше вчинила кримінальний проступок, щиро помирилася з потерпілим – і суд дає їй шанс, застосовуючи звільнення від кримінальної відповідальності. Звучить справедливо, правда ж? Але що, коли за тією ж особою тягнеться ще одне обвинувачення, і обидва епізоди розглядаються в одному провадженні? Саме таке непросте питання постало перед Верховним Судом у справі № 371/111/25, і відповідь виявилася зовсім не на користь обвинувачених.
Давайте розберемо цю історію по порядку, бо в ній сховано одразу кілька важливих правових уроків.
Що сталося насправді
Девʼятого листопада 2024 року, близько 20:45, двоє чоловіків – назвемо їх за матеріалами справи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – незаконно проникли до чужого будинку. А вже за пʼять хвилин, приблизно о 20:50, кожен із них завдав тілесних ушкоджень різним потерпілим: один вдарив ОСОБА_8, інший – ОСОБА_9.
Два окремі епізоди. Двоє різних потерпілих. Різні обʼєкти посягання – спочатку недоторканність житла, потім здоровʼя людини. Здавалося б, усе очевидно. Та суд першої інстанції побачив ситуацію інакше.
Як вирішили місцевий та апеляційний суди
Миронівський районний суд Київської області 19 травня 2025 року ухвалив рішення, яке важко назвати очікуваним. За епізодом із незаконним проникненням (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 Кримінального кодексу України) обох чоловіків звільнили від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК – у звʼязку з примиренням винного з потерпілим.
Логіка суду виглядала так: діяння є кримінальними проступками, обвинувачені раніше не судимі (тобто вчинили правопорушення вперше), з потерпілим помирилися, шкоди не завдано. Чотири умови – чотири галочки. Справу в цій частині закрили.
Київський апеляційний суд 8 жовтня 2025 року це рішення підтримав. Прокурор наполягав: дозвольте, а як же другий епізод – тілесні ушкодження? Хіба це не сукупність? Апеляція відмахнулася: винуватість за ч. 1 ст. 125 КК ще не доведена, обвинувального вироку немає, тож працює презумпція невинуватості. Виходить, що перший проступок – він же «вперше».
І ось тут у гру вступив Верховний Суд.
Чому презумпція невинуватості тут не рятує
Прокурор подав касаційну скаргу, і колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду поставила крапку в цій дискусії. Верховний Суд вказав: так, презумпція невинуватості – фундаментальний принцип. Він закріплений і в Конституції України (ч. 1 ст. 62), і в Кримінальному процесуальному кодексі України (ст. 17), і в міжнародних актах.
Але є нюанс, і він – вирішальний.
Коли кілька кримінальних правопорушень розслідуються або розглядаються судом в одному кримінальному провадженні, наявність ознак реальної сукупності унеможливлює застосування ст. 46 Кримінального кодексу України. Це не суперечить презумпції невинуватості, а навпаки – узгоджується з нею.
Ключове розрізнення, яке провів Верховний Суд, таке. Якщо два епізоди розглядаються в різних провадженнях – суд, який оцінює перший із них, справді не може враховувати другий, бо інакше він порушив би презумпцію невинуватості. Але коли все в одному провадженні й утворює реальну сукупність – жодного «вперше» не виходить. Формально кажучи, ст. 46 КК просто не може бути застосована.
Реальна сукупність: що це і чому вона все змінює
За ст. 33 Кримінального кодексу України, сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше діянь, передбачених різними статтями (або різними частинами однієї статті), за жодне з яких її ще не було засуджено. Реальна сукупність – це коли діяння є відокремленими одне від одного.
У нашій справі маємо саме таку картину: незаконне проникнення до житла о 20:45 і заподіяння тілесних ушкоджень о 20:50. Різні дії, різні статті КК, різні потерпілі. Усе разом – класична реальна сукупність.
І тут запрацювала ст. 35 КК, яка прямо вказує: сукупність кримінальних правопорушень враховується, зокрема, при вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності. Місцевий суд цього не зробив, і це стало фатальною помилкою.
Крім того, Верховний Суд підкреслив: місцевий суд не мав права штучно «розривати» єдине провадження, аби створити умови для застосування ст. 46 КК. Стаття 337 КПК України зобовʼязує розглядати справу в межах висунутого обвинувачення, а не конструювати зручні процесуальні комбінації.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційний суд визнав, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність – а саме приписи ст. 46 КК. Таке порушення в розумінні ст. 412 КПК України є істотним, адже воно призвело до безпідставного звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності.
Ухвалу Миронівського районного суду від 19 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 8 жовтня 2025 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
До речі, Верховний Суд послався і на власну усталену практику. Аналогічні правові позиції вже висловлювалися у постановах від 27 листопада 2018 року (справа № 442/4031/17), від 12 серпня 2020 року (справа № 127/31068/19), від 20 травня 2021 року (справа № 761/12266/19) та інших. Підхід не новий, але, як бачимо, не всі суди його дотримуються.
Практичний висновок
Якщо викласти суть коротко: примирення з потерпілим – чудова підстава для звільнення від кримінальної відповідальності, але рівно до того моменту, поки йдеться про одне-єдине діяння. Щойно в провадженні зʼявляється реальна сукупність – ст. 46 КК перестає працювати, навіть якщо за одним із епізодів випущено обвинувальний акт, а за іншим – ще ні. Бо справді «вперше» означає, що інших епізодів узагалі немає. Не «поки що не засуджений», а просто немає.
Чесне слово, іноді в юриспруденції одне слово вартує скасованого вироку. У цьому випадку таким словом виявилося «вперше».