Чи можна домогтися звільнення від кримінальної відповідальності за строками давності, якщо ви не визнаєте своєї провини? Багато хто впевнений, що ні – мовляв, раз не згоден із обвинуваченням, то йди до кінця, доводь свою невинуватість у суді. Але це поширена помилка, яка вартувала одному чоловікові зайвого судимості. І лише Верховний Суд у справі № 730/67/16-к розставив усе по місцях.
Давайте розберемо цю історію – вона показова й корисна для кожного, хто стикається з кримінальним переслідуванням.
Що сталося тієї ночі біля кафе
Уявіть собі: серпень 2015 року, третя година ночі, місто Борзна на Чернігівщині. Біля кафе «Старий Замок» спалахує сварка між двома чоловіками. Словесна перепалка швидко переростає в бійку, під час якої один із них – назвемо його обвинувачений – завдає іншому удару долонею по потилиці.
Наслідок – тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Поліція відкриває кримінальне провадження, дії кваліфікують за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України – умисне легке тілесне ушкодження. Це злочин невеликої тяжкості, найсуворіше покарання за який – до двох років обмеження волі.
Строк давності: три роки, які змінюють усе
Тут важливий момент – і саме він став каменем спотикання в усій справі.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України, якщо з дня вчинення злочину невеликої тяжкості минуло три роки – особу звільняють від кримінальної відповідальності. Злочин стався 16 серпня 2015 року. Суд першої інстанції розглядав справу аж у 2018–2019 роках. Тобто на момент розгляду три роки вже давно спливли.
У вересні 2018 року захисник обвинуваченого подає клопотання: строки давності закінчилися, просимо звільнити підзахисного від кримінальної відповідальності й закрити провадження. Сам обвинувачений це клопотання підтримує, дає письмову згоду.
І тут районний суд робить те, що згодом Верховний Суд назве незаконним.
У чому помилилися суди першої та апеляційної інстанцій
Суддя відмовляє в задоволенні клопотання. Аргументи? По-перше, потерпілий заперечує проти звільнення обвинуваченого. По-друге – і це головне – обвинувачений не визнав своєї провини.
Замість того щоб закрити справу, суд продовжує розгляд, у березні 2019 року ухвалює обвинувальний вирок, призначає 240 годин громадських робіт – і тут же, тим самим вироком, звільняє від призначеного покарання на підставі… тієї самої статті 49 Кримінального кодексу України у зв’язку із закінченням строків давності.
Парадокс? Ще й який. Людину спочатку засудили, а потім звільнили від покарання – хоча мали б звільнити від самої кримінальної відповідальності й закрити провадження.
Апеляційний суд це рішення залишив без змін – мовляв, ухвала про відмову в задоволенні клопотання є чинною, а частина 5 статті 74 КК України дозволяє звільнити від покарання на підставах, передбачених статтею 49.
Звучить логічно? Лише на перший погляд.
Що сказав Верховний Суд
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розібрав ситуацію по поличках і визнав: позиція нижчих судів не узгоджується з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Ось три умови, необхідні для звільнення від кримінальної відповідальності за строками давності:
- наявність відповідної норми кримінального закону (стаття 49 КК України);
- клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення;
- згода самого обвинуваченого на закриття провадження з цієї підстави.
І все. Жодних додаткових вимог Кримінальний процесуальний кодекс України не висуває. Визнання вини як обов’язкова умова – не передбачене. Так само як і згода потерпілого.
Колегія суддів наголосила: за статтею 63 Конституції України та статтею 18 КПК України жодну особу не можна примусити визнавати свою винуватість. Це право, а не обов’язок. І небажання визнавати провину не може блокувати реалізацію права на звільнення від кримінальної відповідальності.
Чому це рішення – не просто юридична дрібниця
Між «звільнити від кримінальної відповідальності» і «засудити, а потім звільнити від покарання» – прірва. У першому випадку провадження закривають, і людина залишається юридично несудимою. У другому – з’являється обвинувальний вирок, судимість, запис у реєстрі.
Для обвинуваченого в цій справі це означало зайву пляму в біографії. Хоча закон прямо дозволяв її уникнути.
Верховний Суд скасував вирок Бахмацького районного суду та ухвалу Чернігівського апеляційного суду, звільнив чоловіка від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 КК України та закрив кримінальне провадження.
Крім того, Суд окремо зауважив: звільнення від кримінальної відповідальності за строками давності не позбавляє потерпілого права звернутися з цивільним позовом про відшкодування шкоди. Тобто якщо ви потерпілий – ваші майнові інтереси захищені, просто вже в порядку цивільного, а не кримінального судочинства.
Як це працює на практиці
Короткий алгоритм для обвинуваченого виглядає так. Якщо з дня вчинення злочину минуло більше трьох років (для злочинів невеликої тяжкості) – ви маєте право просити суд про звільнення від кримінальної відповідальності. І вам не потрібно для цього визнавати провину. Достатньо вашої згоди на закриття провадження.
Клопотання може подати як захисник, так і прокурор. До речі, в цій справі прокурор теж подавав касаційну скаргу – разом із засудженим вони вимагали одного й того ж. Трапляється й таке.
Головне – не пропустити момент. Якщо строки давності спливли, а суд відмовляє у звільненні з надуманих підстав – посилайтеся на правову позицію Верховного Суду у справі № 730/67/16-к. Вона є остаточною й обов’язковою для врахування всіма судами.
І наостанок: не плутайте звільнення від відповідальності зі звільненням від покарання. Перше – це коли провадження закривають і ви залишаєтеся чистим перед законом. Друге – коли вас уже засудили, але карати не будуть. Різниця – як між «справу закрито» і «винен, але прощено». Вона величезна, і тепер ви знаєте чому.