Звільнення від кримінальної відповідальності за СЗЧ – тема, яка сьогодні хвилює сотні військовослужбовців та їхні родини. І це зрозуміло: самовільне залишення частини під час війни карається суворо, аж до позбавлення волі. Та чи завжди вирок є остаточним? Справа № 183/7165/23, яку розглянув Верховний Суд 3 серпня 2026 року, показує – не завжди.
Давайте розберемося, як саме працює механізм, що дозволяє військовослужбовцю уникнути кримінальної відповідальності після СЗЧ, і що для цього потрібно.
З чого все почалося
Солдат ОСОБА_7, водій автомобільного взводу, 11 квітня 2022 року без поважних причин залишив військову частину. Повернувся він аж 6 червня того ж року. Суд першої інстанції – Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області – визнав його винним за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України та призначив 5 років позбавлення волі. Апеляція залишила вирок без змін.
Здавалося б, усе – людина за ґратами. Але захисник подав касаційну скаргу, а згодом і клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. І ось тут починається найцікавіше.
Що каже частина 5 статті 401 КК України
7 вересня 2024 року набув чинності Закон України № 3902-IX, яким Кримінальний кодекс доповнили новою нормою. Вона дає шанс тим, хто вперше вчинив кримінальне правопорушення за статтями 407 або 408 КК України під час воєнного стану.
Суть така: особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо добровільно звернеться до слідчого, прокурора або суду з наміром повернутися до військової частини. При цьому потрібна письмова згода командира на продовження служби.
Ключових умов тут три. Перша – кримінальне правопорушення має бути вчинене вперше. Друга – добровільне бажання військовослужбовця повернутися до строю. Третя – згода командира. Розберемо, як це спрацювало у нашій справі.
Чи вважається СЗЧ вчиненим уперше
Це питання стало одним із центральних під час касаційного розгляду. Річ у тім, що у матеріалах справи був витяг із наказу, де зазначалося: ОСОБА_7 самовільно залишав частину ще й у період з 8 липня 2024 року по 8 жовтня 2025 року. Прокурор на цьому наполягав.
Але Верховний Суд поглянув на ситуацію інакше.
Працює презумпція невинуватості – людина вважається невинною, доки її вину не доведено обвинувальним вироком. Щодо другого епізоду СЗЧ не було ані обвинувачення в межах цієї справи, ані окремого вироку в іншому провадженні. А отже, Суд не може давати правову оцінку тому, що не є предметом розгляду.
Іншими словами: немає вироку – немає підстав говорити про повторність. Тому кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України, інкриміноване ОСОБА_7, Суд визнав учиненим уперше. Це узгоджується з позицією об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, висловленою ще у постанові від 14 вересня 2020 року.
Добровільне повернення без formal paperwork
Окреме клопотання до слідчого чи прокурора з наміром повернутися на службу – саме цього формально вимагає ч. 5 ст. 401 КК України. Такого документа в матеріалах справи не було.
Однак Верховний Суд подивився на обставини ширше.
ОСОБА_7 ще 14 червня 2022 року – тобто одразу після завершення періоду СЗЧ – прибув до військової частини. Наказом командира від 15 червня 2022 року його визнали таким, що повернувся на службу, поновили грошове забезпечення, а за кілька днів – і продовольче. Суд вирішив: фактичне добровільне повернення до частини за своєю правовою природою відповідає вимозі закону про добровільне звернення. Волевиявлення було реалізоване через дії, а не через папірець.
Це важливий висновок. Він означає, що навіть якщо військовослужбовець не подавав окремого клопотання, але фактично повернувся і продовжив службу – ця умова може вважатися виконаною.
А що зі згодою командира
Тут теж усе виявилося простіше, ніж може здатися. Ні Кримінальний кодекс, ні Кримінальний процесуальний кодекс не встановлюють конкретної форми для згоди командира. Це не обов’язково окремий лист із підписом і печаткою.
У нашій справі Суд визнав наказ № 118 від 15 червня 2022 року – той самий, яким солдата поновили на службі – належним письмовим підтвердженням згоди командира. Сприйняв його саме як одну з необхідних умов для звільнення від кримінальної відповідальності за СЗЧ.
До речі, Верховний Суд прямо послався на власну практику – постанову від 15 жовтня 2025 року у справі № 484/3679/23, де вже формувалася аналогічна позиція.
Важливий нюанс: що зі звільненням зі служби
На момент касаційного розгляду ОСОБА_7 уже звільнили з військової служби. 18 січня 2026 року – на підставі того самого обвинувального вироку. Здавалося б, про яке повернення до строю може йтися?
Суд звернув увагу: КПК України не ставить можливість звільнення від відповідальності в залежність від того, чи перебуває особа на службі саме зараз. Важливо, що раніше вона добровільно повернулася і проходила службу аж до моменту звільнення за вироком.
А далі спрацювала ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК України – закон, який пом’якшує або скасовує відповідальність, має зворотну дію в часі. Оскільки ч. 5 ст. 401 КК України з’явилася вже після засудження ОСОБА_7, вона поліпшувала його становище і підлягала застосуванню.
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду скасувала вирок першої інстанції та ухвалу апеляції. ОСОБА_7 звільнили від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадження закрили.
Більше того – його негайно звільнили з-під варти.
Історія ця повчальна з кількох причин. По-перше, вона показує: навіть після набрання вироком законної сили ситуацію можна змінити – якщо з’явилися нові правові підстави. По-друге, фактичні дії військовослужбовця (добровільне повернення, продовження служби) мають не меншу вагу, ніж формальні документи. По-третє, кожен випадок потребує індивідуальної оцінки – і те, що спрацювало в одній справі, не гарантує такого ж результату в іншій.
Якщо ви або ваші близькі опинилися в подібній ситуації, варто пам’ятати про цей механізм. Він реально працює. Але без фахової правничої допомоги тут не обійтися – надто багато нюансів.