Звільнення від кримінальної відповідальності за самовільне залишення частини перестало бути абстрактною нормою. Верховний Суд у справі № 638/20690/23 показав, як цей механізм працює на практиці – і висновки, яких дійшла колегія суддів, можуть допомогти багатьом військовослужбовцям, що опинилися в подібній ситуації.
Давайте розберемо цю історію. Вона непроста, але надзвичайно повчальна.
Два епізоди – два злочини
Солдат, водій стрілецького відділення однієї з військових частин, 15 серпня 2023 року самовільно залишив місце служби. Жодних поважних причин для цього не було – небажання переносити труднощі, особиста недисциплінованість. Але через тринадцять днів, 28 серпня, він повернувся до частини, заявив про намір служити далі – і командир видав наказ № 239, яким поставив солдата на котлове, речове та грошове забезпечення.
Здавалося б, інцидент вичерпано. Та ні.
9 жовтня 2023 року – другий епізод. Під час шикування особового складу т.в.о. командира роти довів бойове розпорядження: утримувати опорний пункт і вийти на позиції. Солдат відкрито відмовився. Прямо в строю, перед іншими військовослужбовцями. Поки решта вирушила виконувати наказ, він просто залишився.
Суд першої інстанції кваліфікував усе це як два окремі злочини. Перший – самовільне залишення частини в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України). Другий – непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника (ч. 4 ст. 402 КК). На виході отримали 5 років і 1 місяць позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
Але захисник пішов до касації. І там усе перевернулося.
Закон, який спрацював заднім числом
7 вересня 2024 року набув чинності Закон № 3902-IX. Він вніс зміни одразу до кількох кодексів, і серед ключових новел – доповнення статті 401 Кримінального кодексу України частиною п’ятою. Сенс її простий: військовослужбовця, який вперше вчинив СЗЧ (статті 407 або 408 КК), можуть звільнити від кримінальної відповідальності.
Але умови – конкретні. По-перше, особа має добровільно звернутися з клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до військової частини. По-друге, потрібна письмова згода командира на продовження служби.
І тут важливий момент: ця норма має зворотну дію в часі. Стаття 58 Конституції України та стаття 5 КК прямо кажуть – якщо закон пом’якшує або скасовує відповідальність, він поширюється на всіх, навіть на тих, хто вже відбуває покарання.
Як суд розтлумачив вимоги закону
Здавалося б, у справі немає того самого письмового клопотання – і на цьому все. Але Верховний Суд підійшов до питання не формально, а по суті.
Солдат же повернувся до частини 28 серпня 2023 року. Добровільно. Сам. Заявив про бажання служити далі. І справді продовжив службу – аж до листопада, коли стався другий епізод. Колегія суддів визнала: за своєю правовою природою таке фактичне повернення повністю відповідає вимозі про добровільне звернення. Волевиявлення було реалізоване не через папірець, а через реальну дію.
Тепер друга умова – письмова згода командира. І знову Верховний Суд обрав гнучкий підхід. Ні стаття 401 КК, ні статті 286 та 287 Кримінального процесуального кодексу України не вимагають якоїсь конкретної форми цієї згоди. Лист, наказ, розпорядження – що завгодно, аби письмово.
У матеріалах справи був наказ командира № 239 від 28 серпня 2023 року. Солдата поставили на всі види забезпечення – це означає, що командир прийняв його назад і погодився на подальше проходження служби. Верховний Суд прямо вказав: наказ є належним письмовим підтвердженням згоди.
До речі, суд послався на власну попередню практику – постанови від 15 жовтня 2025 року у справі № 484/3679/23 та від 3 серпня 2026 року у справі № 183/7165/23. Там уже сформовано сталий підхід: звільнення від кримінальної відповідальності можливе, якщо військовослужбовець добровільно повернувся і продовжив службу на підставі наказу командира.
Окремо колегія суддів зазначила: злочин за ч. 5 ст. 407 КК вважається вчиненим вперше, адже раніше жодних правопорушень за статтями 407 чи 408 КК не встановлювали. Для застосування ч. 5 ст. 401 КК це принципово.
Що отримали в результаті
Верховний Суд скасував вирок у частині засудження за ч. 5 ст. 407 КК і закрив кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. Солдата звільнили від кримінальної відповідальності за самовільне залишення частини.
А це потягнуло за собою ще один наслідок: відпали підстави для призначення покарання за сукупністю злочинів. Стаття 70 КК більше не застосовувалася. У підсумку солдат залишився засудженим лише за непокору – 5 років позбавлення волі.
Непокора: чому суд дав випробувальний термін
Окрема лінія захисту стосувалася саме покарання за ч. 4 ст. 402 КК. Захисник наполягав на звільненні від відбування покарання з випробуванням – і Верховний Суд погодився.
Чому? Бо за час, що минув після вироку, сталося багато такого, що суттєво змінило картину.
Солдат із грудня 2023 року почав виправлятися. За довідками командира, він брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України – і не раз, а протягом багатьох місяців: з 28 серпня по 7 листопада 2023 року, з 11 листопада 2023 по 10 лютого 2024 року, з 22 лютого по 2 березня 2024 року, і далі, аж до 18 листопада 2024 року. Це не «для галочки» – це реальна бойова робота.
13 травня 2024 року, під час боїв на території Луганської області, солдат отримав тяжке вогнепально-осколкове поранення грудної клітки. Отримав статус учасника бойових дій. Після лікування був переведений до іншої частини, де характеризується як дисциплінований, ініціативний військовослужбовець із високим рівнем поваги серед побратимів.
Формально суд першої інстанції призначив мінімальне покарання за санкцією – 5 років. Але Верховний Суд подивився на ситуацію в комплексі. Реальне позбавлення волі для людини, яка після скоєного пройшла через бойові дії, отримала поранення, захищаючи країну, і довела своє виправлення – це надмірно. Суд прямо сказав: така ізоляція не відповідає принципу справедливості та пропорційності.
Тож засудженого звільнили від відбування покарання з випробуванням. Іспитовий строк – 1 рік. Обов’язки стандартні: періодично з’являтися до органу пробації та повідомляти про зміну місця проживання чи роботи.
Що це означає для інших військовослужбовців
Ця постанова важлива не лише для конкретного солдата. Вона задає орієнтири, якими керуватимуться нижчі суди.
Перше: добровільне фактичне повернення до частини та продовження служби прирівнюється до письмового клопотання. Не треба чекати, поки відкриють провадження, чи писати заяви – можна просто прийти і сказати: «Я готовий служити далі». Суд оцінить це як добровільне волевиявлення.
Друге: наказ командира про постановку на забезпечення – цілком достатня форма письмової згоди на продовження служби. Жодних спеціальних бланків чи окремих погоджень закон не вимагає. Якщо командир видав наказ – згода є.
Третє: звільнення від кримінальної відповідальності можливе навіть тоді, коли військовослужбовець на момент розгляду справи вже не перебуває в тій самій частині. КПК не ставить можливість такого звільнення в залежність від поточного місця служби.
І нарешті: активна участь у бойових діях, поранення при захисті Батьківщини, позитивна характеристика після вчиненого – усе це може стати підставою для застосування ст. 75 КК навіть за тяжкі злочини проти порядку несення військової служби. Суд оцінює не ярлик на статті, а реальну поведінку людини.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалила цю постанову 13 серпня 2026 року. Вона остаточна й оскарженню не підлягає.