Чи реально уникнути покарання за зберігання наркотиків, якщо добровільно піти лікуватися? Відповідь дає ч. 4 ст. 309 КК України. І хоча норма існує давно, суди роками сперечалися, як її застосовувати. Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 29 листопада 2021 року у справі № 357/11205/19 нарешті розставила всі крапки над «і».
Давайте розберемося, що саме вирішив Суд і чому це має значення для кожного, хто опинився в подібній ситуації.
Про що взагалі йдеться
Частина четверта статті 309 Кримінального кодексу України – це заохочувальна норма. Логіка проста: державі вигідніше, щоб людина вилікувалася від наркоманії, ніж отримала судимість і штраф. Тому законодавець передбачив звільнення від кримінальної відповідальності для тих, хто добровільно звернувся до лікувального закладу й розпочав лікування.
Здавалося б, дві умови – і ти на свободі. Але на практиці виникла купа запитань.
Чи обов’язково мати діагноз «наркоманія» ще до порушення справи? Чи можна звернутися по допомогу вже під час судового розгляду? У якому саме закладі лікуватися – чи підійде будь-яка лікарня? Саме через різне тлумачення цих питань касаційні суди ухвалювали протилежні рішення.
Історія однієї справи
Жінка виростила на власній ділянці три кущі конопель, висушила їх, подрібнила й зберігала для особистого вживання. Під час обшуку поліція вилучила 106 грамів канабісу. Місцевий суд визнав її винною за ч. 1 ст. 309 КК і призначив штраф у розмірі 1190 гривень.
Проте захисник подав апеляцію. Його аргумент: жінка добровільно пройшла курс лікування від наркотичної залежності в Київській міській наркологічній клінічній лікарні «Соціотерапія» ще в жовтні-листопаді 2019 року. Отже, на неї поширюється ч. 4 ст. 309 КК.
Апеляційний суд погодився. Вирок скасували, обвинувачену звільнили від кримінальної відповідальності, а провадження закрили.
Прокурор із цим категорично не погодився. У касаційній скарзі він наголосив: апеляція не перевірила, чи справді в жінки був діагноз «наркоманія». Вона не перебувала на обліку в лікаря-нарколога, а по допомогу звернулася лише через три місяці після вчинення злочину. На думку прокурора, це свідчило не про бажання вилікуватися, а про спробу уникнути покарання.
Чому справа потрапила до Об’єднаної палати
Коли провадження дійшло до касації, з’ясувалося: різні колегії Верховного Суду мають різні підходи до застосування ч. 4 ст. 309 КК.
Одні судді вважали, що діагноз «наркоманія» має бути встановлений до відкриття кримінального провадження. Інші допускали звернення за лікуванням навіть під час судового розгляду. Окремі колегії вимагали, щоб лікувальний заклад обов’язково мав ліцензію на лікування наркозалежних. А дехто взагалі ставив під сумнів добровільність, якщо людина звернулася по допомогу вже після ухвалення вироку.
Колегія суддів Першої судової палати передала справу на розгляд Об’єднаної палати. Питання вимагало єдиного підходу – адже йшлося про реальні долі людей і про те, як на практиці працює одна з небагатьох заохочувальних норм Кримінального кодексу України.
Що вирішив Верховний Суд
Об’єднана палата сформулювала кілька принципових позицій, які відтепер мають стати орієнтиром для всіх судів.
Перше. Норма ч. 4 ст. 309 КК є імперативною. Це означає, що суди не мають права вигадувати додаткові умови для її застосування. Достатньо двох фактів: добровільного звернення до лікувального закладу та початку лікування від наркоманії.
Друге. Добровільним вважається звернення, яке відбулося до моменту, коли суд першої інстанції вийшов до нарадчої кімнати. Іншими словами, навіть якщо людина вже сидить у залі суду й чудово розуміє, що їй загрожує обвинувальний вирок, її рішення піти лікуватися все одно визнається добровільним. Причини, які спонукали до такого кроку, не повинні перекреслювати сам факт звернення.
Третє. Не має значення, чи перебувала особа на обліку раніше. Діагноз «наркоманія» може бути встановлений уперше – і це не перешкода для звільнення від відповідальності. Так само неважливо, чи звернулася людина за лікуванням до відкриття провадження або вже після.
Головний орієнтир для Суду – не покарання, а одужання. Як зазначила Об’єднана палата, карати особу, хвору на наркоманію, не повинно бути пріоритетом; пріоритет – вилікувати її.
Чому апеляцію все одно скасували
Попри таку ліберальну позицію, ухвалу апеляційного суду в справі № 357/11205/19 Верховний Суд скасував. Причина проста – апеляція не перевірила головної умови.
У довідці з лікарні «Соціотерапія» зазначався діагноз: «психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання наркотиків та інших психоактивних речовин, вживання зі шкідливими наслідками». Але це не «наркоманія».
А Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» дає чітке визначення: хвора на наркоманію особа – це та, якій за результатами медичного обстеження в стаціонарних умовах встановлено саме цей діагноз. Не «розлади», не «шкідливі наслідки», а конкретно «наркоманія».
Тож апеляційний суд застосував закон, який не підлягав застосуванню. Класичний випадок неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 413 Кримінального процесуального кодексу України.
Що це означає на практиці
Позиція Верховного Суду дає доволі чіткий алгоритм дій. Якщо вас обвинувачують за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України і ви справді маєте залежність – звертайтеся до лікувального закладу. Головне – встигнути до моменту, коли суд першої інстанції вийде до нарадчої кімнати.
Але самого лише курсу лікування недостатньо. Потрібен саме діагноз «наркоманія», встановлений за результатами стаціонарного обстеження відповідно до закону та Інструкції про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби. Довідка про «розлади» чи «шкідливе вживання» не спрацює – суд просто не зможе застосувати заохочувальну норму.
Крім того, з 1 липня 2020 року діяння, передбачене ч. 1 ст. 309 КК, належить до кримінальних проступків. Судове провадження в таких справах відбувається з урахуванням особливостей, визначених параграфом 1 глави 30 КПК України.
І ще один нюанс. Верховний Суд не вимагає від лікувального закладу якоїсь спеціальної ліцензії саме на лікування наркозалежних – у тексті статті про це нічого не сказано. Але діагноз повинен бути встановлений за процедурою, а це означає стаціонарне обстеження, а не просто кілька днів у денному стаціонарі.
Справа № 357/11205/19 стала рубіжною для формування єдиної судової практики. Відтепер суди мають чіткий орієнтир: дві умови – добровільне звернення й розпочате лікування, жодних додаткових перепон, але обов’язкова наявність встановленого діагнозу «наркоманія». Усе інше – від часу звернення до попереднього перебування на обліку – не повинно впливати на рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності.