Військовослужбовець подав рапорт на звільнення з військової служби, щоб доглядати за батьком з інвалідністю I групи, а командування відмовило – мовляв, у батька є донька, хай вона й опікується. Львівський окружний адміністративний суд розібрався в ситуації і ухвалив рішення, яке варто знати кожному, хто опинився в подібних обставинах. Йдеться про справу №380/7696/26, і висновки суду в ній – справжній прецедент.
Що сталося насправді
Молодший сержант, який проходив службу за призовом під час мобілізації, звернувся до командира військової частини з рапортом про звільнення. Підстава – підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Якщо простіше: чоловік просив відпустити його зі служби через сімейні обставини, а саме – необхідність доглядати за батьком, який має I групу інвалідності й потребує постійного стороннього догляду.
Здавалося б, усе логічно. Але не для військової частини.
Командування відмовило. Аргумент був такий: у батька є донька – сестра військовослужбовця, а отже, є кому доглядати. Те, що сестра з 2017 року живе у Швеції, набула шведського громадянства і фізично не може щодня бути поруч із батьком в Україні, – командування до уваги не взяло.
Чесно кажучи, позиція частини виглядала так: юридично донька існує – значить, хай виконує свій обов’язок. А як саме – то вже не їхній клопіт. Пропонували навіть перевезти хворого батька до Швеції. Серйозно.
Два рапорти – нуль відповіді
Тут важливий момент: військовослужбовець подав рапорт 15 лютого 2026 року. Додав усі документи: висновок лікарсько-консультативної комісії про потребу батька в постійному догляді, витяг про I групу інвалідності, свідоцтва про народження, документи сестри зі Швеції – з апостилем і нотаріально засвідченим перекладом. Усе як годиться.
У відповідь – правовий висновок від помічника командира частини з правової роботи. Не від самого командира, а від юриста частини. І у цьому висновку – «непогодження». Ключове слово – «непогодження», а не «відмова», бо юрист не має повноважень відмовляти. А командир на той момент рішення взагалі не ухвалив.
12 березня 2026 року військовослужбовець подав повторний рапорт. Знову тиша. Станом на день звернення до суду – 17 квітня 2026 року – жодної офіційної відповіді від командира частини не було. Саме це суд згодом визнав протиправною бездіяльністю.
Коли ж справа дійшла до суду, відповідач раптово «прокинувся» й надіслав листи від 15 та 27 травня 2026 року. У них – та сама відмова з тим самим аргументом про сестру. Але, як встановив суд, ці відповіді з’явилися вже після відкриття провадження.
Що каже закон
Давайте розберемо норму, на яку посилався позивач. Абзац 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачає: військовослужбовець має право на звільнення з військової служби, якщо йому потрібно здійснювати постійний догляд за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи. Але є нюанс – за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення, які реально можуть цей догляд забезпечити.
І ось тут – найцікавіше.
Що означає «відсутність»? Тільки фізичну відсутність? Чи й ситуацію, коли родич юридично є, але фактично доглядати не може?
Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 уже дав відповідь на це запитання. «Відсутність» – це не лише коли людини немає в живих або вона зникла безвісти. Це також ситуації, коли член сім’ї об’єктивно не здатен виконувати обов’язки з догляду: перебуває в полоні, відбуває покарання, проходить військову службу… Або, як у нашому випадку, постійно проживає за кордоном як громадянин іншої держави.
Колегія суддів наголосила: постійний догляд – це щоденна, безперервна фізична присутність поруч із людиною, яка його потребує. Дистанційно таке не робиться. І якщо інший член сім’ї через об’єктивні причини не може бути поруч – він «відсутній» у розумінні закону.
Львівський окружний адміністративний суд застосував цю позицію до обставин справи №380/7696/26. Сестра позивача – громадянка Швеції, постійний резидент цієї країни, зобов’язана перебувати там як платник податків. Можливість її тривалого перебування в Україні обмежена безвізовим режимом. Вона просто не може щодня бути поруч із батьком.
Чому аргументи військової частини не спрацювали
Командування посилалося на статтю 51 Конституції України та статтю 172 Сімейного кодексу України: повнолітні діти зобов’язані піклуватися про непрацездатних батьків. Формально – правда. Але ці норми мають загальний характер і не скасовують спеціальної підстави для звільнення з військової служби, передбаченої профільним законом.
Суд зазначив: обов’язок піклування – це одне, а реальна можливість його виконувати – зовсім інше. Не можна змусити людину доглядати за батьком, якщо вона фізично перебуває за тисячі кілометрів і не має змоги повернутися в Україну на постійній основі.
Ще один показовий момент: акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, складений компетентною комісією, підтвердив – інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком, не виявлено. Тобто навіть на місцевому рівні зафіксували: доглядати нема кому, крім позивача.
Що вирішив суд
Позов задовольнили частково. Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини – адже рапорти не розглядалися по суті уповноваженою особою аж до моменту судового розгляду. Водночас вимогу зобов’язати частину розглянути рапорт не задовольнили – бо під час розгляду справи це вже фактично відбулося (хай і з негативним для позивача результатом).
А от головне – суд зобов’язав військову частину ухвалити рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Бо всі три умови, необхідні для такого звільнення, були дотримані: батько має I групу інвалідності, потребує постійного догляду, а інших членів сім’ї, здатних реально цей догляд забезпечити, немає.
Цікаво, що суд відмовив у вимозі виключити військовослужбовця зі списків особового складу. Пояснення просте: виключення – це вже наслідок звільнення плюс проведення всіх розрахунків. На момент винесення рішення наказ про звільнення ще не був виданий, тож вимагати виключення зарано.
Ключове, що варто запам’ятати з цієї справи: якщо ваш родич за кордоном, він не вважається «доступним» для постійного догляду в розумінні закону про військову службу. Юридична наявність і фактична спроможність – це різні речі, і суд це чітко розмежував.