Уявіть ситуацію: ваш батько отримав другу групу інвалідності, потребує постійного догляду, а ви в цей час проходите військову службу за мобілізацією. Ви дізнаєтесь, що закон дозволяє звільнення з військової служби за сімейними обставинами, збираєте, здавалося б, усі потрібні папери, подаєте рапорт – і отримуєте відмову. Саме так сталося з військовослужбовцем Національної гвардії України, чию справу розглядав Львівський окружний адміністративний суд. Його історія – майже готовий посібник про те, яких помилок варто уникати, коли йдеться про звільнення за сімейними обставинами.
Що трапилось
Позивач – назвемо його так, бо судове рішення не розкриває імен, – проходив службу на посаді розвідника-гранатометника у військовій частині Національної гвардії. Призваний за мобілізацією у лютому 2022 року. Під час служби стан здоров’я його батька серйозно погіршився. Чоловік отримав другу групу інвалідності. За висновком експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи – терміном на два роки, до квітня 2027-го.
У серпні 2025 року батько отримав офіційний висновок про те, що через порушення функцій організму він не може самостійно пересуватися й потребує соціальної послуги з догляду. Син вирішив діяти: подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами – на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
До рапорту додав чималий пакет документів: копії паспортів, свідоцтво про народження (щоб підтвердити родинний зв’язок), довідку про спільне проживання з батьком, витяг із рішення експертної команди про другу групу інвалідності, висновок про потребу в догляді. А також – нотаріально засвідчені заяви своїх брата й сестер про те, що вони відмовляються доглядати батька. Одна сестра, до речі, вказала, що її чоловік також має інвалідність, а інша сестра взагалі перебуває за кордоном.
Здавалося б, усе очевидно. Але командування частини відповіло відмовою.
Чому відмовили
Логіка військової частини була такою. Закон каже чітко: військовослужбовця можуть звільнити для догляду за батьком з інвалідністю I чи II групи, але за однієї важливої умови. А саме – має бути доведено, що інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення або відсутні, або самі потребують постійного догляду. І це має підтверджуватися висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування.
А що надав позивач? Лише нотаріально засвідчені заяви родичів про відмову від догляду. Цього виявилось недостатньо. У батька є ще троє дітей – дві доньки та син. І жодних медичних документів про те, що вони самі потребують сторонньої допомоги, до рапорту додано не було. Сам факт письмової відмови від догляду – не аргумент для закону, який вимагає геть інших доказів.
Позивач спробував виправити ситуацію вже в суді. Надав додаткові документи: виписку з історії хвороби чоловіка однієї з сестер, витяг про встановлення йому третьої групи інвалідності, посвідчення про те, що сестра є законним представником дитини з інвалідністю. Але суд ці докази не прийняв. Причина проста: частина з них була створена вже після відмови у звільненні, а головне – командування їх не бачило й не розглядало, коли ухвалювало рішення за рапортом. Суд перевіряє законність дій на момент їх вчинення, а не на момент судового засідання.
Що каже закон
Підстава, на яку посилався позивач, справді існує. Підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачає звільнення з військової служби через сімейні обставини під час воєнного стану. А частина дванадцята цієї ж статті уточнює: однією з таких обставин є необхідність здійснювати постійний догляд за батьком або матір’ю з інвалідністю I чи II групи.
Але далі йде ключове застереження – «за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду». І ось тут – найголовніше – ця потреба має бути підтверджена не словами й не нотаріальними заявами, а медичним документом. Висновком МСЕК, ЛКК або експертної команди.
Тобто сама лише відмова сестри чи брата від догляду за батьками – хоч і нотаріально завірена – не створює правових підстав для звільнення військовослужбовця. Це, напевно, найважливіший урок цієї справи.
Помилка, якої можна було уникнути
Давайте розберемо ситуацію відверто. Позивач діяв логічно з життєвої точки зору: зібрав документи про інвалідність батька, взяв заяви від родичів, що вони не можуть або не хочуть доглядати. Але юридична логіка тут інакша. Закон вимагає не просто констатації небажання – він вимагає доведеної неможливості. Причому підтвердженої медичними документами щодо стану здоров’я саме тих членів сім’ї, які могли б здійснювати догляд.
Крім того, частина доказів з’явилася вже після відмови. Суд прямо зазначив: якщо документ складений після того, як командир відмовив у рапорті, він не може впливати на оцінку правомірності цієї відмови. Це класичне правило адміністративного судочинства: суд перевіряє рішення суб’єкта владних повноважень на момент його прийняття, а не «заднім числом».
Суддя у рішенні зробила важливу ремарку: позивач не позбавлений права повторно подати рапорт про звільнення – вже з повним і належним пакетом документів. Іншими словами, відмова не остаточна, якщо усунути причини, через які її винесли.
То які ж документи потрібні насправді
Спираючись на це судове рішення, можна скласти чіткий перелік того, що має бути в рапорті військовослужбовця, який просить звільнення з військової служби за сімейними обставинами для догляду за батьком або матір’ю:
– документи, що підтверджують родинний зв’язок (свідоцтво про народження);
– документи про інвалідність батька або матері (витяг із рішення експертної команди, довідка МСЕК);
– висновок про потребу в постійному догляді;
– і найголовніше – якщо є інші діти (брати, сестри), то щодо кожного з них потрібен або висновок МСЕК/ЛКК про те, що вони самі потребують догляду, або інші беззаперечні докази неможливості ними здійснювати такий догляд.
Нотаріальна заява сестри «я відмовляюся доглядати батька», як бачимо, таким доказом не є. Як і заява про перебування за кордоном без належного документального підтвердження цього факту й того, що воно унеможливлює догляд.
Суд – не єдина інстанція, яка може відмовити. Військова частина, розглядаючи рапорт, уже на цьому етапі оцінює повноту й достатність документів. І якщо пакет неповний – шансів на позитивне рішення майже немає.
Ця справа – гарний приклад того, як важливо не просто «зібрати якісь папери», а підготувати саме ті докази, які прямо вимагає закон. Різниця між життєвим «усім же зрозуміло» і юридичним «доведено належними документами» іноді коштує кількох місяців служби, нервів і судових витрат.