Звільнення з військової служби за сімейними обставинами – тема, яка сьогодні хвилює тисячі військовослужбовців та їхні родини. Особливо гостро вона звучить, коли йдеться про батьків з інвалідністю, які потребують постійного стороннього догляду. Саме таку ситуацію розглядав Волинський окружний адміністративний суд у справі №140/16883/25 – і рішення вийшло повчальним.
Уявіть: мобілізований військовослужбовець має батька й матір, обидва – особи з інвалідністю II групи. Батько отримав інвалідність внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби. Мати – через аварію на Чорнобильській АЕС. Обидва потребують постійного догляду, що підтверджено висновками лікарсько-консультативних комісій. До мобілізації догляд здійснював саме син – наш позивач. Логічно, що він подає рапорт на звільнення. І отримує відмову.
Причина? У нього є брат. Формально – член сім’ї першого ступеня споріднення. І цього, на думку командування, достатньо, щоб сказати «ні». Але реальність виявилася складнішою за паперову логіку.
Що каже закон
Підстави для звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті передбачає: військовослужбовець, призваний за мобілізацією, може бути звільнений через сімейні обставини. А перелік цих обставин міститься у частині дванадцятій.
Пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» говорить про необхідність здійснювати постійний догляд за одним із батьків (або батьків дружини чи чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи. Але є важлива умова: мають бути відсутні інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть такий догляд здійснювати. Або ж ці члени сім’ї самі потребують постійного догляду за медичними висновками.
Коротше кажучи: якщо ви єдина людина, яка реально може доглядати за батьками-інвалідами – закон на вашому боці. Якщо ж є брат, сестра чи повнолітня дитина, здатна взяти цей обов’язок на себе – у звільненні відмовлять. І от тут починається найцікавіше.
Що означає «відсутність інших членів сім’ї»? Просто їхнє існування в документах? Чи реальна здатність доглядати? Саме це питання й стало каменем спотикання.
Дві сторони однієї історії
Позивач був призваний на військову службу під час мобілізації. 26 листопада 2025 року він подав рапорт про звільнення через необхідність постійного догляду за обома батьками. До рапорту додав солідний пакет документів: довідки МСЕК про інвалідність батька й матері, висновки лікарсько-консультативних комісій про потребу в постійному догляді, акти про те, що саме він здійснював цей догляд до мобілізації.
Але була одна деталь: у позивача є брат.
Ще до подання рапорту, 18 листопада 2025 року, територіальний центр комплектування провів перевірку сімейного стану військовослужбовця. В акті зафіксували: батьки справді потребують догляду. Але є син ОСОБА_2, який міг би цей догляд здійснювати. І на цій підставі – відмова.
Що ж з’ясувалося про брата? Він тривалий час не проживає з батьками, сімейних зв’язків із ними не підтримує. Фактичне місце його перебування невідоме. До війни працював за кордоном на сезонних роботах – і зник із радарів. Батьки подали заяву до поліції про встановлення його місця перебування. Результату немає.
Тобто брат формально існує. Але реально – його немає. Він не доглядає за батьками, не спілкується з ними, і навіть знайти його неможливо.
Крім того, обоє батьків нотаріально підтвердили: син, який із ними проживає – це єдина людина, що має можливість і зобов’язана їх доглядати. Інший син тривалий час не виходить на зв’язок, його місце перебування невідоме. Інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення взагалі немає.
Що вирішив суд
Волинський окружний адміністративний суд підійшов до справи ґрунтовно. Суддя спирався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 27 лютого 2025 року (справа №380/16966/24) та від 7 травня 2025 року (справа №420/30227/24).
Ключовий висновок Верховного Суду звучить так: «відсутність інших членів сім’ї» – це не про формальне існування родича. Це про реальну відсутність особи, яка фактично могла б здійснювати постійний догляд. Якщо член сім’ї юридично є, але з об’єктивних причин не може доглядати (перебуває в полоні, відбуває покарання, проходить військову службу, його місцезнаходження невідоме) – для закону така особа відсутня.
Саме це й сталося у нашій справі. Брат позивача фізично відсутній. Він не доглядає за батьками й не може цього робити, бо ніхто навіть не знає, де він перебуває. Відтак позивач виявився єдиною особою, яка реально здатна забезпечити догляд за батьками-інвалідами.
Чому відмова військової частини – протиправна
Військова частина у своєму відзиві наполягала: для звільнення потрібно, щоб військовослужбовець був єдиним опікуном. А оскільки в акті перевірки зафіксовано наявність брата – значить, є кому доглядати. Формальна логіка, яка не витримує зіткнення з реальністю.
Суд наголосив: при вирішенні питання про звільнення має бути забезпечений баланс між інтересами держави та правами людини. Відмова у звільненні позивача, за наявності в нього обов’язку доглядати за батьками-інвалідами та реальної відсутності іншої особи, яка може це робити, суперечить одразу кільком конституційним принципам. Це і державні гарантії соціального захисту (стаття 46 Конституції України), і недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21), і пріоритетність прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду.
Цікавий момент: в адміністративному судочинстві тягар доказування покладається на відповідача – суб’єкта владних повноважень. Саме військова частина мала довести правомірність своєї відмови. А вона поклала на позивача надмірний тягар по збиранню доказів, хоча він і так надав усе можливе. Суд цю логіку не підтримав.
Що отримав позивач
Рішенням від 2 червня 2026 року суд частково задовольнив позов. Дії військової частини щодо відмови у звільненні визнано протиправними. Військову частину зобов’язано повторно розглянути рапорт позивача – з урахуванням висновків суду.
Чому не зобов’язали одразу звільнити? Тут важливий нюанс: прийняття рішення про звільнення – це дискреційне повноваження командування. Суд не може підміняти собою військову частину й наказувати «звільнити». Але він може чітко вказати: ваша попередня відмова була незаконною, перегляньте рішення, і цього разу – з урахуванням того, що формальна наявність брата не є перешкодою, якщо він реально не може здійснювати догляд.
Це рішення – важливий орієнтир для багатьох військовослужбовців, які опинилися в подібній ситуації. Воно чітко фіксує: звільнення з військової служби за сімейними обставинами не можна блокувати суто формальними аргументами. Якщо член сім’ї існує лише «на папері», а реально догляд забезпечити не може – це не підстава для відмови.
До речі, сама процедура такого звільнення детально прописана в Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Пункт 233 цього Положення вимагає від військовослужбовця подати рапорт по команді разом із документами, що підтверджують підстави звільнення. А пункт 26 Переліку документів (додаток 19 до Інструкції №170) уточнює, які саме папери потрібні для підтвердження сімейних обставин.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів.