Звільнення з військової служби за сімейними обставинами – це не абстрактна норма, а цілком робочий механізм. Іноді командири відмовляють у ньому через суто формальні речі. Сумський окружний адміністративний суд 2 жовтня 2026 року ухвалив рішення у справі № 480/8757/24, яке добре це ілюструє. Розберімо, що сталося і чому суд став на бік військовослужбовця.
Позивач – начальник медичної служби, проходив службу за контрактом у військовій частині. Його батько служив у тій самій частині стрільцем-помічником гранатометника. 17 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання чоловік дістав поранення: акубаротравму, множинні рвано-забійні рани та садна обличчя, правого плеча, обох гомілок. Додався ще й забій лівої стопи. Після лікування він повернувся в стрій.
31 травня 2023 року батько помер у Глухові на Сумщині. Причина – гостра серцево-судинна недостатність, тампонада серця кров’ю, розірвана аневризма грудної аорти. Пізніше штатна військово-лікарська комісія у витягу з протоколу № 3611 від 28 листопада 2023 року встановила: захворювання, яке призвело до смерті, пов’язане із захистом Батьківщини.
13 серпня 2024 року син подав командиру рапорт. Він просив звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». До рапорту долучив нотаріально засвідчені документи: свідоцтво про народження, сповіщення про смерть, свідоцтво про смерть, витяг з протоколу ВЛК.
Як відреагувала військова частина
Командир відмовив листом № 2147 від 7 вересня 2024 року. Логіка проста: закон говорить про близьких родичів, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у заходах із забезпечення оборони. А тут людина померла вдома від хвороби. Отже, підстав немає.
Військова частина посилалася й на наказ від 18 серпня 2023 року № 440, яким затвердили результати розслідування. Мовляв, смерть настала за місцем проживання і не пов’язана з виконанням обов’язків військової служби. Міністерство оборони України як третя особа цю позицію підтримало повністю.
Тут важливий момент. Захисник наполягав: на момент смерті батько перебував на службі й виконував обов’язки. І це підтверджується документами. Довідка від 26 травня 2023 року № 822 засвідчує безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України у Чернігівській, Запорізькій та Донецькій областях. Періоди – від 25 лютого 2022 року до 8 квітня 2023 року, кількома відрізками.
Що каже закон
Правова основа тут – Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII. Саме він визначає загальні засади проходження служби. Стаття 26 перелічує підстави звільнення, а пункт 3 частини 12 деталізує сімейні обставини, серед яких і загибель близького родича під час захисту країни.
Окремо варто згадати Положення про військово-лікарську експертизу, затверджене наказом Міністра оборони від 14 серпня 2008 року № 402. Його підпункт 21.5 пункту 21 розділу ІІ описує формулювання постанов ВЛК. Серед них є «Захворювання, ТАК, пов’язане із захистом Батьківщини» – і саме таке формулювання маємо у нашій історії.
Що сказав суд
Позов задовольнили. Ключова думка рішення: спосіб документального оформлення факту смерті не може визначати, чи є в людини право на звільнення. Формулювання «помер» замість «загинув» – це надмірний формалізм, і суд прямо назвав такий підхід безпідставним.
Вирішальне значення мають фактичні обставини. Проходження служби, безпосередня участь у заходах із забезпечення оборони, висновок ВЛК про причинний зв’язок із захистом Батьківщини. Витяг з протоколу № 3611 усе це прямо підтверджує. Інше тлумачення, зазначив суд, вело б до ігнорування зв’язку, встановленого компетентним органом.
Окремо суд розібрався зі способом захисту порушеного права. За частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень ухвалити рішення на користь позивача. Але тільки якщо виконано всі умови і жодної свободи розсуду не лишилося.
Суд наголосив: повноваження військової частини тут не дискреційні. Підстави для звільнення визначені нормативно й підтверджені документально. Дискреція – це коли орган обирає між кількома правомірними варіантами, як у випадках зі словом «може». Тут такого вибору не було. У відповідача залишався єдиний шлях – ухвалити рішення про звільнення.
Тож суд визнав відмову протиправною і зобов’язав військову частину прийняти відповідне рішення. Підстава – підпункт «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, а конкретна обставина прописана в абзаці 16 пункту 3 частини 12 тієї ж статті.
Суд також згадав правові позиції Верховного Суду. Зокрема, постанови від 4 та 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19, від 13 жовтня 2022 року у справі № 380/13558/21. Сенс такий: якщо орган уже скористався своїм правом і ухвалив рішення, але суд визнав його незаконним, а особа дотрималася всіх умов, можна зобов’язати ухвалити конкретне рішення.
Що це означає на практиці
Історія показує головне. Для звільнення з військової служби за сімейними обставинами важливі не слова в довідці, а суть подій. Якщо близький родич служив, брав участь у заходах із забезпечення оборони, а ВЛК підтвердила зв’язок захворювання із захистом Батьківщини, формальне «помер» не закриває дорогу.
Позивач у цій справі зробив усе правильно. Подав рапорт за командою, додав документи, повідомив, що не бажає служити в резерві, і вказав, куди направити особову справу. Це саме той пакет, який вимагає Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Порядок дій для військовослужбовця описаний у пункті 233 цього Положення. Рапорт подають по команді, вказують підстави звільнення, думку щодо служби в резерві та територіальний центр комплектування, куди надішлють особову справу. Помилка тут коштує часу, тому краще зібрати повний пакет одразу.
Судовий збір у цій справі не стягували, бо позивач звільнений від його сплати. Рішення можна оскаржити до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту.
Тим, хто лише готує рапорт, варто пам’ятати просту річ. Довідки про участь у бойових заходах, витяг з протоколу ВЛК, документи про родинний зв’язок – саме вони, а не назва рядка в медичному документі, вирішують справу. І якщо командир відмовляє лише через слово «помер», це вже привід іти до суду.