Звільнення з військової служби за сімейними обставинами під час воєнного стану – це не просто формальна процедура. Це історія, в якій за паперами стоять живі люди, хворі батьки й цілком реальна потреба в щоденному догляді. Саме таку історію розглядав Дніпропетровський окружний адміністративний суд у справі №160/6431/26, і його рішення варте уваги кожного, хто стикався з подібною ситуацією.
Що сталося
Військовослужбовець звернувся до командування своєї частини з рапортом від 14 лютого 2026 року. Підстава – підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Простіше кажучи, він просив звільнити його зі служби, бо мати – особа з інвалідністю II групи – потребувала постійного стороннього догляду.
До рапорту додали все, що вимагає закон: копії паспортів, свідоцтво про народження, висновок лікарсько-консультативної комісії про потребу в постійному догляді, свідоцтво про розірвання шлюбу матері, акт перевірки сімейного стану від ТЦК і навіть нотаріальну заяву від сестри матері – жінки, яка через вік не могла доглядати за хворою родичкою. Комплект, здавалося б, вичерпний.
Але військова частина відповіла відмовою. Лист №1069 від 6 березня 2026 року повідомляв: поданих документів недостатньо. Факт здійснення догляду – не підтверджено.
Чому відмовили – і що з цим не так
Аргументи військової частини зводилися до двох основних пунктів. По-перше, мовляв, не надано документа, який би підтверджував інвалідність сестри матері – тобто родички другого ступеня споріднення – та її нездатність здійснювати догляд. По-друге, бракувало «належного» акта перевірки сімейного стану, затвердженого керівником ТЦК.
Крім того, частина наполягала: прийняття рішення про звільнення з військової служби за сімейними обставинами – це її дискреційне повноваження, тобто виключне право командування, в яке суд не має втручатися.
Але давайте розберемося по суті. Що насправді каже законодавство?
Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» (№2232-XII) в абзаці 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 встановлює: військовослужбовець має право на звільнення, якщо потребує здійснювати постійний догляд за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи. Але за однієї з двох умов: або інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення в цієї особи взагалі немає, або такі члени сім’ї самі потребують постійного догляду.
Ключове слово тут – «реально». І це підтвердив Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24. Суд чітко сказав: «відсутність інших членів сім’ї» треба тлумачити не формально, а з урахуванням фактичної можливості цих людей здійснювати догляд. Якщо родич є, але об’єктивно не може допомагати – наприклад, через вік, хворобу чи перебування на військовій службі, – то юридично він вважається відсутнім.
Що побачив суд
Дніпропетровський окружний адміністративний суд проаналізував ситуацію і дійшов кількох важливих висновків.
Перше. Позивач таки надав акт перевірки сімейного стану – від 13 лютого 2026 року №9/886, затверджений ТВО начальника відповідного ТЦК. Тому претензія про відсутність цього документа просто не відповідала дійсності. Більше того, сам відповідач у своєму ж листі-відповіді згадував цей акт, перераховуючи додані до рапорту документи – отже, відверто суперечив собі.
Друге. Заява сестри матері прямо вказувала на те, що вона є непрацездатною за віком і не може доглядати за хворою сестрою. Військова частина вимагала якогось «медичного документа» на підтвердження цього, але закон такого не вимагає. Коли йдеться про «відсутність інших членів сім’ї», мається на увазі не формальна наявність родича десь у документах, а реальна людина, яка фізично може взяти на себе обов’язки догляду. Пенсіонерка, котра сама потребує підтримки, – це не та особа, на яку можна покласти цілодобовий догляд за хворою сестрою.
Третє – і, мабуть, найважливіше. Військова частина посилалася на брак відомостей із Державного реєстру актів цивільного стану. Але ж обов’язок збирати ці відомості Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (Інструкція №170) покладає саме на комісію ТЦК, а не на військовослужбовця. Комісія має доступ до реєстрів, може надсилати запити і зобов’язана провести перевірку протягом десяти днів. Не можна перекладати цей обов’язок на людину, яка просто хоче доглядати за хворою матір’ю.
До речі, суд окремо зауважив: командир частини, отримавши рапорт, зобов’язаний був у триденний строк надіслати до ТЦК запит на перевірку сімейного стану. Жодних доказів того, що такий запит направлявся, відповідач суду не надав. Інакше кажучи, частина не виконала власного обов’язку, а потім дорікала позивачеві за неповноту інформації.
Що вирішив суд
Суд визнав відмову військової частини протиправною – тобто підтвердив, що підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами у позивача були. Лист №1069 від 06.03.2026 втратив юридичну силу. Але замість того, щоб прямо зобов’язати командування звільнити військовослужбовця, суд обрав більш виважений підхід: він зобов’язав частину повторно розглянути рапорт – уже з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні.
Чому саме так? Бо прийняття рішення про звільнення з військової служби за сімейними обставинами справді належить до дискреційних повноважень командування. Суд не може підміняти собою військове керівництво. Але він може – і зобов’язаний – вказати на помилки та змусити переглянути справу по суті.
Позивачу також присудили компенсацію судового збору – 665 гривень 60 копійок.
Практичний бік справи
Ця історія – не просто про одне конкретне рішення. Вона оголює системну проблему: військові частини нерідко відмовляють у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, формально чіпляючись до неповноти документів, хоча закон такої вимоги не висуває. І це при тому, що йдеться про догляд за людьми з інвалідністю – ситуацію, де зволікання може мати серйозні наслідки.
Кілька речей, які варто мати на увазі, якщо ви опинилися в подібній ситуації. По-перше, наявність будь-якого родича другого ступеня споріднення – це ще не привід для автоматичної відмови. Якщо цей родич реально не може здійснювати догляд, ви маєте право це довести – і Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» не вимагає для цього якихось надприродних доказів. По-друге, обов’язок збирати відомості про склад сім’ї лежить на ТЦК, а не на військовослужбовцеві. І по-третє, відмова, оформлена простим листом, – це рішення, яке можна й потрібно оскаржувати в суді. Судова практика, зокрема справа №160/6431/26, показує: формальні відмови часто не витримують перевірки.
Справа №160/6431/26 – добрий приклад того, як адміністративний суд може захистити право військовослужбовця, не перебираючи на себе повноваження командування. І хоча крапку в цій історії ще не поставлено – частина має повторно розглянути рапорт, – правовий вектор уже задано.