Звільнення з військової служби за закінченням контракту під час воєнного стану – це не абстрактна норма, а реальний інструмент, яким скористався військовослужбовець у справі №260/4100/26. Закарпатський окружний адміністративний суд визнав: якщо контракт укладено під час війни і строк його дії вичерпано – командування не має права тримати людину безстроково.
Давайте розберемо цю історію детально.
Що сталося: три роки контракту і несподіване продовження
Уявіть: липень 2022 року. Воєнний стан уже п’ять місяців як запроваджено. Людина добровільно підписує контракт із Збройними Силами України строком на три роки – з 9 липня 2022-го по 8 липня 2025 року. Посада – головний сержант, командир евакуаційного відділення. Усе чітко, строки зафіксовано.
Але коли ці три роки спливли, військова частина несподівано видала наказ про продовження дії контракту понад встановлений строк – аж до оголошення демобілізації. Причому без жодного узгодження з військовослужбовцем. Без його згоди. Без нового контракту. Просто наказ – і все.
Чесно кажучи, ситуація не унікальна. Під час війни командири часто посилаються на автоматичне продовження контрактів. Але чи завжди це законно?
Що зробив військовослужбовець
У квітні 2026 року позивач подав рапорт про звільнення. Підстава – підпункт «ж» пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Якщо просто – закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
У відповідь – відмова. Спочатку через відсутність копії контракту серед додатків до рапорту. Потім – із посиланням на те, що військовослужбовець нібито не повідомив за три місяці про своє бажання звільнитися. І нарешті – фінальна відмова з аргументом про продовження контракту за наказом командира.
До речі, цікавий момент: копію контракту військова частина сама ж і надала представнику позивача на адвокатський запит ще у квітні 2026 року. Тобто документ у них був, але формальну причину для відмови все одно знайшли.
Не дочекавшись справедливості всередині системи, військовослужбовець пішов до суду.
У чому суть правової колізії
Тут важливий момент, який варто пояснити окремо. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» №2232-XII зазнав серйозних змін у травні 2024 року. Саме тоді, із прийняттям Закону №3633-ІХ, у статті 26 з’явився той самий підпункт «ж».
Що він каже? Під час мобілізації та воєнного стану контракт припиняється, а військовослужбовець звільняється у зв’язку із закінченням строку служби – якщо контракт було укладено під час дії воєнного стану і військовослужбовець не висловив бажання продовжувати службу.
Відчуваєте різницю? Не «контракт продовжується автоматично», а «контракт припиняється». Це право військовослужбовця, а не обов’язок.
Військова частина наполягала на іншому: мовляв, контракт автоматично продовжено за наказом – і крапка. А ще дорікала позивачу, що той не попередив про звільнення за три місяці до закінчення строку, як того вимагає пункт 4 контракту.
Але суд подивився на ситуацію інакше.
Що вирішив суд і чому
Закарпатський окружний адміністративний суд у справі №260/4100/26 проаналізував три ключові обставини.
Перша: контракт справді укладено 9 липня 2022 року – тобто під час дії воєнного стану. Строк – три роки, до 8 липня 2025-го.
Друга: на момент закінчення строку контракту вже діяла оновлена редакція статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», яка прямо передбачала підставу для звільнення за підпунктом «ж». І саме цю редакцію, за позицією Верховного Суду, слід застосовувати до триваючих правовідносин – тобто з дня набрання чинності новим законом.
Третя: військовослужбовець неодноразово і недвозначно висловив небажання продовжувати службу – подав рапорт, долучив копію контракту, звернувся до суду.
Суд дійшов простого логічного висновку: закінчення строку контракту – це безумовна підстава для звільнення з військової служби за закінченням контракту. Жодних «але» закон не передбачає.
Окремо суд відзначив: командування не довело, що позивач давав згоду на укладення нового контракту. Жодних документів про узгодження, жодних підписів – просто наказ, виданий в односторонньому порядку.
І знаєте, що ще важливо? Суд прямо вказав: у разі закінчення строку контракту у військовослужбовця виникає право на звільнення, а у командування – обов’язок це право забезпечити. Не «можливість розглянути», не «право відмовити», а саме обов’язок.
Що в підсумку
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2026 року позов задоволено повністю.
Відмову військової частини у звільненні визнано протиправною. Наказ про продовження дії контракту понад встановлений строк – скасовано. І найголовніше – суд зобов’язав військову частину звільнити позивача на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Колеги-юристи звернуть увагу й на процесуальний момент: позивач скористався правом змінити предмет позову через подання уточненої заяви, і суд прийняв її до розгляду. Це дозволило не починати нову справу, а вирішити всі вимоги в межах одного провадження – і домогтися не лише скасування наказу, а й зобов’язання звільнити.
Для військовослужбовців ця справа – важливий прецедент. Вона показує: автоматичне продовження контракту не є безумовним. Якщо строк служби закінчився, а контракт укладався під час воєнного стану – звільнення з військової служби за закінченням контракту є вашим законним правом. І суд готовий це право захистити.
Головне – чітко і вчасно заявити про своє волевиявлення, зібрати документи і, якщо командування чинить спротив, не боятися оскаржувати його дії. Закон на вашому боці – і справа №260/4100/26 це переконливо доводить.