Звільнення з військової служби за закінченням строку контракту – питання, яке сьогодні хвилює тисячі людей у формі. Одні підписували річний контракт і чекали, що після його завершення зможуть піти. Інші зіштовхнулися з тим, що командування продовжило службу власним наказом, не питаючи згоди. Саме така ситуація потрапила до Тернопільського окружного адміністративного суду. Рішення у справі №500/2994/26 ухвалили 02 листопада 2026 року під головуванням судді Мартиць О.І.
Як усе почалося
25 вересня 2024 року військовослужбовець уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Підписантом з боку держави виступило Міністерство оборони України в особі командира військової частини. Пункт 3 контракту прямо вказував: строк – один рік.
Окремої уваги заслуговує пункт 4. Сторони взяли на себе зобов’язання не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повідомити одна одну про бажання чи небажання укладати новий контракт. Або про відмову від нього, обов’язково із зазначенням причин.
Далі події розвивалися так. Одинадцятого березня 2026 року військовослужбовець подав командиру рапорт. У ньому просив звільнити його на підставі підпункту “ж” пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Причина – закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Окремо він зазначив, що бажання служити у військовому резерві не має.
Військова частина відповіла листом від 08.04.2026 №1494/2/5396. Рапорт по суті не розглянули. Аргумент такий: за три місяці до завершення контракту, тобто до 25.06.2025, жодного повідомлення про небажання служити далі не надходило. А наказом командира від 25.09.2025 №268 службу вже продовжили понад встановлені строки, до оголошення демобілізації.
Чому командування вважало свої дії законними
У відзиві військова частина наполягала: на момент видання наказу №268 про небажання військовослужбовця продовжувати службу їй не було відомо. Рапорт з’явився лише 18.03.2026, його зареєстрували за вхідним №9611/р. Отже, мовляв, умови пункту 4 контракту порушено, і погоджувати звільнення немає підстав.
Міністерство оборони України як третя особа теж просило відмовити в позові. Його позиція: службу продовжили правомірно, бо так вимагає особливий період.
Тут важливий момент. Суд не сперечався з тим, що рапорт справді подали із запізненням. Питання стояло інакше: чи означає пропущений строк автоматичну згоду людини служити далі? І ось тут відповідь виявилася не на користь командування.
Що сказав закон
Правове регулювання відносин між державою і громадянами у зв’язку з виконанням конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Саме на нього суд спирався найбільше.
Ключова норма – підпункт “ж” пункту 3 частини п’ятої статті 26. Вона з’явилася у редакції, чинній з 18.05.2024, після ухвалення Закону №3633-IX. Зміст такий: під час мобілізації та воєнного стану контракт припиняється, а військовослужбовця звільняють у зв’язку із закінченням строку служби, якщо він не висловив бажання продовжувати служити. Умова одна – контракт має бути укладений саме під час дії воєнного стану.
Друга норма – стаття 23 того ж закону. У частині восьмій і дев’ятій ідеться про те, що в особливий період дія контракту продовжується понад встановлені строки. Але з прямим застереженням: крім випадків, визначених пунктом 3 частини п’ятої статті 26. Тобто законодавець сам зробив виняток для тих, хто не бажає служити далі.
Контракт нашого героя уклали 25.09.2024, коли воєнний стан уже діяв. Отже, підпункт “ж” спрацьовує повною мірою. Це і стало основою для висновків суду.
Логіка суду: мовчання не дорівнює згоді
Суд наголосив на кількох речах. По-перше, закон не містить презумпції, за якою неподання рапорту про звільнення до закінчення строку контракту саме по собі свідчить про згоду служити далі. По-друге, відсутність у законодавстві чіткого механізму реалізації права не може позбавляти цього права або звужувати його.
По-третє, командування, видаючи наказ №268, не з’ясувало наявності обставин, передбачених підпунктом “ж”. А вони виключали можливість застосувати загальне правило про продовження контракту. Інакше кажучи, спочатку треба було перевірити, чи людина хоче служити, а вже потім видавати наказ.
Суд також послався на постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №420/33872/25. Там із тих самих правовідносин сформульовано аналогічну позицію.
Окремо згадано практику Європейського суду з прав людини. У справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив важливість принципу належного урядування. Державні органи, які не дотримуються власних процедур, не повинні отримувати вигоду від своїх протиправних дій. Ризик помилки покладається на державу, а не на людину.
Про дискреційні повноваження
Ця частина рішення пояснює, чому суд не став сам звільняти військовослужбовця. Дискреційні повноваження – це свобода розсуду органу, коли закон допускає кілька правомірних варіантів рішення. Межі такого розсуду суд окреслив через практику ЄСПЛ, зокрема рішення «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» та «Волохи проти України».
Висновок простий: суд не підміняє державний орган і не ухвалює рішення замість нього. Тому замість зобов’язання звільнити обрано інший спосіб захисту – повторний розгляд рапорту. Схожі підходи Верховний Суд висловлював у справах №540/913/21, №380/3195/22, №160/6214/21, №340/2259/23 та №280/2822/23.
Що вирішив суд
Позов задовольнили частково. Наказ командира військової частини від 25.09.2025 №268 визнали протиправним і скасували. Відмову у звільненні теж визнали протиправною. А військову частину зобов’язали повторно розглянути рапорт від 11.03.2026, врахувавши висновки суду. У задоволенні решти вимог відмовили.
Право на звільнення з військової служби за закінченням строку контракту у позивача суд визнав таким, що виникло. Питання судових витрат не вирішували, бо позивача звільнили від сплати судового збору. Апеляційну скаргу можна подати протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Що з цього варто взяти собі
Строки в контракті існують не для краси. Рапорт про небажання продовжувати службу краще подавати завчасно, як того вимагає пункт 4 контракту. Це збереже нерви обом сторонам.
Якщо строк уже пропущено, це не вирок. Суд чітко сказав, що саме лише неподання рапорту не дає командуванню права автоматично продовжувати контракт в односторонньому порядку. Волевиявлення людини залишається ключовим.
Уважно читайте, коли саме укладено ваш контракт. Для тих, хто підписав його після 24.02.2022, працює підпункт “ж” пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону №2232-XII. Якщо ж контракт з’явився до початку воєнного стану, правило інше – він продовжується до завершення особливого періоду.
І останнє. Звільнення з військової служби за закінченням строку контракту – це не привілей і не лазівка. Це норма закону, яку суди вже не раз підтверджували. Питання лише в тому, наскільки уважно командування ставиться до процедур, які саме воно й зобов’язане виконувати.