Верховний Суд у справі № 320/60179/24 підтвердив: держава не може обмежувати виплату пенсій переселенцям через брак бюджетних коштів. 16 липня 2026 року Касаційний адміністративний суд залишив без змін рішення попередніх інстанцій, які визнали нечинними ключові положення урядового Порядку № 1165. Простіше кажучи – державі заборонили дробити пенсійний борг перед внутрішньо переміщеними особами на мізерні щомісячні шматки.
Історія, яка призвела до цього рішення, почалася задовго до суду. Пенсіонер із Луганщини (у тексті постанови він фігурує як ОСОБА_1) отримував пенсію за віком ще з 2002 року. У 2015-му зареєструвався як внутрішньо переміщена особа в Лисичанську. А навесні 2017-го виплати раптово зупинили.
Далі – типова для багатьох переселенців пенсійна одіссея. Людина змушена була судитися. Луганський окружний адмінсуд у 2019 році (справа № 360/1492/19) визнав припинення виплат незаконним і зобов’язав Пенсійний фонд відновити нарахування та виплату пенсії з 1 квітня 2017 року. Рішення набрало законної сили. Здавалося б – крапка.
Але не все так просто.
Що таке Порядок № 1165 і чому він став проблемою
У листопаді 2021 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 1165. Нею затвердили спеціальний Порядок виплати пенсійних боргів для ВПО. На перший погляд – звичайний технічний документ. На практиці ж він створив окрему, гіршу реальність для переселенців.
Суть механізму була такою. Гроші, які держава заборгувала пенсіонеру-переселенцю за минулі періоди (зокрема й за рішенням суду), виплачували не одразу й не в повному обсязі. Їх проводили через окрему бюджетну програму. Усіх отримувачів ставили в чергу. Щомісяця кожен міг отримати суму не більше прожиткового мінімуму для непрацездатних – і лише за умови, що вистачить бюджетних призначень. Якщо грошей у бюджеті не вистачало – виплату пропорційно урізали.
У випадку нашого пенсіонера це призвело до абсурдної ситуації. Загальна сума боргу склала майже 200 тисяч гривень. Станом на грудень 2023 року з цієї суми йому виплатили трохи більше 4 400 гривень. Решта – понад 195 тисяч – так і залишалася «завислою». За такого темпу повний розрахунок розтягнувся б на десятиліття.
Саме ці положення – абзац другий пункту 1 та пункт 4 Порядку № 1165 – пенсіонер і оскаржив у суді. І Київський окружний адмінсуд, і Шостий апеляційний суд стали на його бік. Уряд подав касацію. Верховний Суд поставив остаточну крапку.
Чому уряд не мав права так робити
Головний аргумент, який проходить червоною ниткою через усю постанову Верховного Суду, – це перевищення повноважень. Кабінет Міністрів є органом виконавчої влади. Його акти мають підзаконний характер – тобто приймаються на основі та на виконання законів, а не замість них.
Ключовий закон тут – Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Саме він визначає порядок здійснення пенсійних виплат. Стаття 46 цього Закону говорить чітко: нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає і виплачує, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Жодних черг, пропорційних урізань і прив’язки до бюджетних призначень Закон не передбачає.
Суд наголосив: нарахована пенсія – це вже не абстрактне право, а конкретне грошове зобов’язання держави перед людиною. З моменту нарахування держава винна ці гроші. І вона не може змінити правила гри заднім числом через підзаконний акт.
Окремо Верховний Суд звернув увагу на висновок Міністерства юстиції, зроблений ще на етапі підготовки проєкту постанови № 1165. Мін’юст тоді прямо вказав: проєкт не узгоджується з чинним законодавством, а пункт 4 потребує перегляду. Уряд це зауваження проігнорував. І, як показав час, дарма.
Рівність перед законом – не гасло, а обов’язок
Ще один важливий аспект рішення стосується дискримінації. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» прямо забороняє обмежувати права переселенців порівняно з іншими громадянами. Стаття 14 цього Закону гарантує ВПО ті самі права і свободи, що й решті українців.
А Порядок № 1165 фактично створив дворівневу пенсійну систему. Для звичайного пенсіонера, якому Пенсійний фонд заборгував виплати, діє стаття 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» – борг мають віддати повністю. Для пенсіонера-переселенця – спеціальний порядок із чергою, урізанням і залежністю від бюджетного розпису. Суд визнав це прямим порушенням принципу рівності.
Право на пенсію, до речі, – це не просто соціальна гарантія. Європейський суд з прав людини послідовно розглядає його як майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини. І позбавляти людину цього майна можна лише в спосіб, передбачений законом, а не підзаконним актом.
Що далі
Рішення Верховного Суду остаточне й оскарженню не підлягає. Абзац другий пункту 1 та пункт 4 Порядку № 1165 визнано протиправними й нечинними. Це означає, що виплата пенсій переселенцям за минулі періоди має відбуватися за загальними правилами, встановленими Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», – без черг, лімітів і пропорційних урізань.
Для конкретного пенсіонера з Луганщини це шанс нарешті отримати майже 200 тисяч гривень, які йому нарахували, але не віддали. Для десятків тисяч інших переселенців – прецедент, який ламає багаторічну практику відтермінування пенсійних боргів через бюджетні хитрощі.
Держава, звісно, може посилатися на брак коштів. Але Конституційний Суд України неодноразово наголошував: відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для невиконання соціальних зобов’язань. Якщо держава нарахувала пенсію – вона має її виплатити. У повному обсязі. Без додаткових умов, придуманих в обхід закону.