Site icon Лук'янчиков Олег Адвокат

13 років за колабораційну діяльність: як колишній український суддя став головою окупаційного суду в Криму

Gemini Generated Image 7q0pxm7q0pxm7q0p

Колабораційна діяльність у судовій мантії – це, мабуть, один із найцинічніших проявів співпраці з окупантом. Людина, яка присягалася служити українському народові, починає вершити «правосуддя» за законами держави-агресора. 7 квітня 2026 року Верховний Суд поставив крапку в одній із таких справ. 13 років позбавлення волі, заборона обіймати посади в судових і правоохоронних органах, конфіскація всього майна – вирок, який уже не оскаржити.

Від української присяги до крісла в окупаційному суді

Обвинувачений – громадянин України, уродженець Керчі. Його кар’єра в українській судовій системі почалася у 2004 році, коли Указ Президента України призначив його суддею Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим строком на п’ять років. У 2010 році Постанова Верховної Ради України обрала його на цю посаду безстроково. Здавалося б – типова біографія судді, який будує кар’єру в українському правосудді.

Все змінилося після окупації Криму. У 2014 році з’явилися укази президента рф, які призначали його суддею вже в окупаційній системі – Сімферопольського районного суду, потім заступником голови. Українська влада відреагувала: 24 грудня 2015 року Вища рада юстиції ухвалила рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення за порушення присяги. 19 квітня 2016 року Постанова Верховної Ради України №1225-VIII офіційно звільнила його з посади.

Проте це не стало для нього сигналом зупинитися. Навпаки.

10 червня 2022 року указ президента рф призначив його головою Судацького міського суду – незаконного судового органу, створеного на тимчасово окупованій території АР Крим відповідно до федерального закону рф №154-Ф3 «Про створення судів рф на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя». Розташування суду – вулиця Леніна, 71 у місті Судак. І там, у цьому приміщенні, колишній український суддя роками розглядав справи та виносив рішення від імені держави-окупанта.

Як збирали докази

Слідчі Головного слідчого управління СБ України провели серйозну роботу. Доказова база налічувала понад півтора десятка документів.

У рапорті слідчого від 19 квітня 2023 року зафіксовано результати огляду в пошуковій системі Google Chrome сторінки «Офіційний інтернет-портал правової інформації». Там виявили інформацію про те, що громадяни України займають посади в незаконних судових органах на окупованих територіях і виносять рішення за російським правом.

Протокол огляду від 29 серпня 2023 року зафіксував конкретні дані про призначення обвинуваченого на посаду голови Судацького міського суду. Що показово – у тексті одного з судових рішень у справі №2-714/2023 він значиться як суддя «Судацького міського суду Республіки Крим».

Додатково слідство отримало листи Офісу Президента України та Міністерства закордонних справ, які підтверджували: засуджений не звертався із клопотанням про вихід із громадянства України, матеріали про припинення громадянства на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходили. Тобто він залишався громадянином України – з усіма обов’язками, включаючи захист Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності, як того вимагає ст. 65 Конституції України.

Вирок і спроби його оскаржити

Подільський районний суд міста Києва 4 грудня 2024 року визнав обвинуваченого винним у колабораційній діяльності за ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України. Вирок – 13 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в судових та правоохоронних органах на 13 років і конфіскацією всього майна.

Чому саме 13? Суд врахував характер і ступінь тяжкості злочину, його наслідки. Жодних пом’якшувальних обставин не знайшли – як, утім, і обтяжуючих. Особу обвинуваченого теж оцінили: раніше не судимий, із вищою освітою, вперше притягується до кримінальної відповідальності. Але це не переважило тяжкості скоєного. І це логічно: колабораційна діяльність такого рівня – пряма загроза суверенітету держави.

Адвокат подав апеляцію, потім касаційну скаргу. Основні аргументи захисту зводилися до кількох пунктів. Мовляв, не доведено добровільність – можливо, обвинувачений діяв під тиском? Мовляв, не встановлено осудність – бракує характеризуючих матеріалів? І головне: обвинувачений не знав про провадження, бо перебуває поза межами України і не читає українських ЗМІ.

Київський апеляційний суд 22 липня 2025 року залишив вирок без змін. І ось чому.

Добровільність, умисел і чому це важливо

Суд апеляційної інстанції чітко пояснив: окупація Криму мала відкритий і тривалий характер. Обвинувачений не повернувся на підконтрольну Україні територію, хоча мав таку можливість. Натомість він прийняв призначення на посаду і роками здійснював «правосуддя» за російськими законами. На думку суду, це свідчить про виключно добровільний характер його дій.

Більше того, колегія суддів зазначила: обвинувачений керувався корисливими мотивами та хибним почуттям кар’єризму, використовуючи факт окупації у власних інтересах. Це спростовує версію про можливий тиск або неосудність. Людина, яка усвідомлено будує кар’єру в окупаційній системі, діє з прямим умислом – усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає наслідки і бажає їх настання.

Як працює заочне правосуддя

Окремий блок аргументів захисту стосувався процедури. Справу розглядали за відсутності обвинуваченого – у порядку спеціального судового провадження (in absentia). Захисник наполягав, що це порушило права його підзахисного.

Однак Кримінальний процесуальний кодекс України чітко регулює таку процедуру. Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України, якщо особа перебуває на тимчасово окупованій території, повістка про виклик публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту публікації особа вважається належно повідомленою.

У цій справі все зробили за правилами. Повідомлення про підозру та повістки публікували в газеті «Урядовий кур’єр» і на сайті Офісу Генпрокурора. Копії надсилали захиснику. 3 листопада 2022 року слідчий суддя надав дозвіл на спеціальне досудове розслідування. Обвинуваченого оголосили в державний і міжнародний розшук. У судових засіданнях обов’язково брав участь захисник.

До речі, Верховний Суд окремо підкреслив: процедура заочного розгляду не порушує права на справедливий суд. Вона повністю відповідає Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи №(75)11 від 19 січня 1973 року, яка встановила мінімальні правила для держав-членів при розгляді справ за відсутності підсудного.

Що вирішив Верховний Суд

Касаційна інстанція не переоцінює докази – це аксіома. Її завдання – перевірити правильність застосування норм матеріального та процесуального права. І колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду не знайшла жодних порушень.

Усі доводи захисту вже були ретельно розглянуті судами попередніх інстанцій. Київський апеляційний суд надав вичерпні відповіді на кожен із них. Касаційна скарга, по суті, повторювала ті самі аргументи – і отримала ту саму оцінку.

Цікавий момент: захисник посилався на те, що обвинуваченого не оголошували в міжнародний розшук, а отже, процедура in absentia застосована неправомірно. Але в матеріалах справи міститься постанова слідчого від 2 жовтня 2023 року саме про оголошення в державний і міжнародний розшук. Суд апеляційної інстанції прямо на це вказав, спростувавши черговий аргумент сторони захисту.

Верховний Суд також наголосив: доводи про неповноту досудового розслідування – мовляв, не провели потрібних експертиз, не залучили спеціалістів – не можуть бути предметом касаційного перегляду відповідно до ст. 438 КПК України. Касація не оцінює, чи ідеально спрацювало слідство. Вона оцінює, чи законно застосовано право. І тут усе було законно.

7 квітня 2026 року Верховний Суд ухвалив: вирок Подільського районного суду міста Києва та ухвалу Київського апеляційного суду залишити без змін. Постанова остаточна й оскарженню не підлягає. Засуджений досі перебуває на тимчасово окупованій території, але тепер його статус визначено назавжди – він не просто колишній суддя, а особа, засуджена за колабораційну діяльність за ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України. І хоча фізично він поки що недосяжний для виконання вироку, правові наслідки для нього вже настали.

Консультація адвоката – записатися

Exit mobile version