Чи поширюється додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів №168, на військовослужбовців, яких відрядили служити до державних підприємств? Саме це питання стало каменем спотикання у справі, яку 19 березня 2026 року остаточно вирішив Верховний Суд. І відповідь, чесно кажучи, багатьох не потішила.
Давайте розберемося по суті – без складних юридичних конструкцій, але з усіма важливими деталями.
Суть спору: хто і чого вимагав
Уявіть собі ситуацію. Ви – кадровий військовий, майор Збройних Сил України. Вас відряджають до державного підприємства «Украерорух» для виконання завдань в інтересах оборони – при цьому ви залишаєтесь на військовій службі. Починається повномасштабна війна, і ви дізнаєтесь, що військовослужбовцям виплачують щомісячну додаткову винагороду – 30 000 гривень, а в окремих випадках і до 100 000 гривень. Ви подаєте рапорт. А у відповідь – тиша.
Саме так сталося з позивачем у справі №160/13876/22. Майор, відряджений до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Украероруху, звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність підприємства та зобов’язати виплатити йому ці кошти з 24 лютого 2022 року.
Логіка позивача була простою і, здавалося б, залізною. Він – військовослужбовець. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» гарантує військовим додаткову винагороду. Він служить. Чому ж йому не платять?
Але не все так однозначно. І суди це послідовно підтвердили.
Що сказали суди першої та апеляційної інстанцій
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив. Третій апеляційний адміністративний суд, хоч і змінив мотивувальну частину, по суті залишив рішення без змін.
Чому? Тут важливий момент. Справа в тому, що порядок грошового забезпечення відряджених військовослужбовців регулюється не загальними нормами, а спеціальною постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 №104 (далі – Постанова №104). І цей документ визначає зовсім інший механізм виплат для військового, який служить не у військовій частині, а на державному підприємстві.
Апеляційний суд звернув увагу ще й на те, що Украерорух взагалі не згадується в переліку органів із пунктів 1 та 2-1 Постанови №168. Іншими словами, підприємство просто не є належним суб’єктом для таких виплат – принаймні, так вирішили суди попередніх інстанцій.
Позиція позивача в касації: аргументи, які варто почути
Не погодившись із відмовами, майор подав касаційну скаргу до Верховного Суду. І треба віддати належне – його аргументи були добре обґрунтованими.
По-перше, він наголосив: за ним зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби. По-друге, Постанова №104 прямо забороняє лише один вид виплат – одноразову грошову винагороду за підтримання високої бойової готовності. Про додаткову винагороду, запроваджену Постановою №168, там – жодного слова заборони.
Крім того, позивач звернув увагу на особливий статус Украероруху. Це підприємство входить до об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху, а в особливий період його підрозділи підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України. Тож грань між «цивільним» і «військовим» тут доволі умовна.
Звучить переконливо, чи не так? Проте Верховний Суд пішов іншим шляхом.
Чому Верховний Суд підтримав відмову
Судова палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду проаналізувала не лише текст Постанови №168, а й преамбулу цього документа. А преамбула прямо вказує: постанова прийнята на виконання указів Президента про введення воєнного стану та загальну мобілізацію. Мета виплати – стимулювати тих, хто безпосередньо бере участь у захисті країни зі зброєю в руках, а не всіх військовослужбовців без винятку.
Суд спирався на вже сформовану правову позицію Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 29 серпня 2024 року (справа №640/13029/22) чітко сказано: положення Постанови №168 не поширюються на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується за правилами Постанови №104.
До речі, раніше Касаційний адмінсуд висловлював протилежну думку. Скажімо, у постановах від 29 лютого 2024 року (справа №320/2090/23) та від 7 березня 2024 року (справа №320/10293/22) судді дійшли висновку, що відряджені військовослужбовці таки мають право на цю виплату. Але Велика Палата визнала таку позицію помилковою. І ось тепер судова палата офіційно відступила від попередніх висновків – практика стала єдиною.
Що насправді отримує відряджений військовослужбовець
Щоб не було непорозумінь, окреслімо чітко: з чого складається грошове забезпечення військового, якого відрядили до Украероруху.
За Постановою №104 такій особі виплачують чотири складові. Перше – оклад за посадою, яку вона обіймає в державному органі чи на підприємстві. Друге – інші виплати, встановлені для працівників цього органу. Третє – оклад за військовим званням. Четверте – надбавка за вислугу років. І все це фінансується за рахунок коштів того самого підприємства, куди військового відрядили.
А от додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень – це зовсім інша категорія. Юридично це одноразовий додатковий вид грошового забезпечення, призначений для військовослужбовців, які безпосередньо виконують бойові завдання. Для цивільних працівників Украероруху такої виплати не передбачено. А відряджений військовий отримує «цивільну» частину зарплати за правилами підприємства – тож ця виплата йому просто не належить.
Є тут і суто процедурна перепона. Керівник державного підприємства – не командир у військовому розумінні. Він не має повноважень видавати накази про виплату бойових винагород. А підстава для виплати, згідно з абзацом 2 пункту 1 Постанови №168, – це саме наказ командира або начальника. Отже, навіть якби теоретичне право на виплату десь існувало, механізм його практичної реалізації був би відсутній.
Чи є вихід
Під час розгляду справи Украерорух наголошував: він неодноразово звертався до Департаменту фінансів та Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України із запитами – чи можна якось поширити дію Постанови №168 на відряджених військовослужбовців. Відповідь щоразу була однаковою: для цього потрібно вносити зміни до Постанови №104. А розробником таких змін має виступати Міністерство економіки України.
Крім того, не варто забувати про суто фінансовий бік питання. Украерорух не є розпорядником бюджетних коштів і не отримує фінансування з державного бюджету. Його єдине джерело доходів – плата за аеронавігаційне обслуговування цивільної авіації, яке з початком війни фактично припинилося. Виплата додаткової винагороди потребувала б окремого бюджетного фінансування, якого просто немає.
Тож рішення Верховного Суду остаточне й оскарженню не підлягає. Воно сформувало сталу судову практику: додаткова винагорода за Постановою №168 призначена для військовослужбовців, які безпосередньо виконують завдання із захисту країни в лавах Збройних Сил України, а не для тих, хто відряджений до цивільних установ – хай навіть ці установи працюють в інтересах оборони.
І хоча це навряд чи втішить військових, які опинилися в подібній ситуації, правова визначеність теж дорогого варта. Принаймні тепер зрозуміло, на що можна розраховувати, а на що – ні.