Додаткова винагорода військовослужбовцям у розмірі 100 000 гривень – це не автоматична виплата за будь-яке лікування. Саме це підтвердив Верховний Суд у постанові від 1 квітня 2026 року, розбираючи справу №240/4897/24. І хоча перша інстанція стала на бік військовослужбовця, апеляція та касація вирішили інакше. Давайте розберемося, чому так сталося і які висновки з цього можуть зробити інші військові.
З чого все почалося
У березні 2024 року військовослужбовець звернувся до суду з позовом. Він вимагав визнати протиправною бездіяльність військової частини та стягнути грошове забезпечення разом із додатковою винагородою за період із 22 липня по 22 вересня 2022 року. Йшлося про виплати, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану».
Позивач стверджував, що в цей період він проходив лікування через травму, отриману під час захисту Батьківщини. На його думку, саме це давало йому право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн на місяць. Але не все так просто.
Чому перша інстанція задовольнила позов
Житомирський окружний адміністративний суд у вересні 2024 року погодився з аргументами військовослужбовця. Судді виходили з того, що за змістом постанови №168 додаткова винагорода виплачується тим, хто перебуває на стаціонарному лікуванні у зв’язку з пораненням, пов’язаним із захистом Батьківщини.
Суд першої інстанції встановив: позивач проходив стаціонарне лікування у два етапи – з 16 по 21 липня 2022 року та з 15 по 26 серпня 2022 року. Крім того, за результатами лікування йому рекомендували відпустку за станом здоров’я на 30 календарних днів. На підставі цього окружний суд вирішив, що весь період із 16 липня по 22 вересня 2022 року має бути оплачений.
Здавалося б, справедливість перемогла. Але далі все пішло зовсім іншим шляхом.
Що побачив апеляційний суд
Сьомий апеляційний адміністративний суд у квітні 2025 року скасував рішення першої інстанції та повністю відмовив у позові. І ось тут відкрилися деталі, які суттєво змінили картину справи.
По-перше, з’ясувалося, що 15 липня 2022 року позивача направили на оперативне лікування до офтальмологічного відділення. Діагноз – «Абсцедуючий ячмінь нижнього повіка». Тобто йшлося не про бойове поранення, а про звичайне захворювання ока. У довідці військово-лікарської комісії від 21 липня 2022 року зазначалося, що хвороба пов’язана з проходженням військової служби, а не із захистом Батьківщини. А це, погодьтеся, різні речі.
По-друге – і це, мабуть, найкритичніший момент – після виписки 21 липня 2022 року військовослужбовець не повернувся до частини. Командир видав наказ про призупинення виплати грошового забезпечення з 22 липня на підставі пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженого наказом Міноборони від 07.06.2018 №260. Відпустка за станом здоров’я йому офіційно не надавалася.
По-третє, навіть коли пізніше – 29 серпня 2022 року – військово-лікарська комісія видала довідку №311 про те, що травма пов’язана із захистом Батьківщини (згадувалися дати 7, 17 і 20 травня 2022 року), жодних доказів направлення на лікування саме через ці поранення не було. А головне – була відсутня довідка про обставини травми за формою додатка 5 до Положення №402.
Верховний Суд розставляє крапки над «і»
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, перевіривши всі доводи скаржника, залишив рішення апеляції без змін. І зробив кілька важливих правових акцентів.
Ключовий висновок такий: для отримання додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі 100 000 грн за час лікування мають бути дотримані дві обов’язкові умови. По-перше, поранення має бути пов’язане із захистом Батьківщини. По-друге, воно має бути визнане тяжким за висновком військово-лікарської комісії. Крім того, обов’язковою є наявність довідки про обставини травми (додаток 5 до Положення №402), виданої командиром частини.
У цій справі жодна з цих умов не була виконана в період, за який позивач вимагав виплату. А самовільна відсутність військовослужбовця на службі без поважних причин – це окрема підстава для призупинення будь-яких виплат.
Цікаво, що позивач намагався апелювати до того, що апеляційний суд нібито не дослідив усі докази в сукупності. Однак Верховний Суд відхилив цей аргумент, зазначивши: суд апеляційної інстанції всебічно перевірив обставини справи та надав оцінку всім аргументам учасників.
Які практичні уроки можна винести
Ця справа – наочний приклад того, що саме по собі перебування на лікуванні не гарантує автоматичного отримання додаткової винагороди військовослужбовцям. Є чіткий алгоритм дій, якого варто дотримуватися.
Перше: після виписки з лікувального закладу військовослужбовець зобов’язаний негайно повернутися до частини і доповісти безпосередньому командиру. Це прямо передбачено статтею 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Жодне «я лікувався» не працює, якщо ви не з’явилися вчасно.
Друге: відпустка за станом здоров’я має бути офіційно надана командиром на підставі постанови військово-лікарської комісії. Сам факт наявності рекомендації ВЛК ще не означає, що відпустку вам уже надали. Потрібен наказ.
Третє: якщо ви розраховуєте на виплату 100 000 грн, подбайте про те, щоб у документах було чітко зафіксовано зв’язок поранення саме із захистом Батьківщини. Формулювання «пов’язане з проходженням військової служби» для цієї виплати недостатньо.
І четверте – довідка за формою додатка 5 до Положення №402. Без неї фінансовий орган просто не має правових підстав для нарахування збільшеної винагороди.
Коли йдеться про грошове забезпечення під час війни, емоції часто беруть гору над юридичною процедурою. І це зрозуміло. Але суди керуються не емоціями, а документами. У цій справі документи були на боці військової частини – і Верховний Суд це підтвердив.