Чи може роботодавець під час війни просто взяти й перестати платити надбавку за роботу в умовах режимних обмежень? Саме це питання стало каменем спотикання у справі, яка нещодавно дійшла до Верховного Суду. І відповідь, яку дав суд, може здивувати багатьох керівників.
Уявіть: ви працюєте на підприємстві, маєте допуск до державної таємниці, щомісяця отримуєте до зарплати 30% надбавки. Аж раптом – війна, і роботодавець одним розпорядженням призупиняє ці виплати. На понад два роки. Чи законно це?
Давайте розберемо реальну історію, яка багато чого розставляє по місцях.
Що трапилось насправді
Працівник (назвемо його пан О.) з 2014 року обіймав посади, пов’язані з режимно-секретною роботою на одному з підприємств. Спочатку – начальник режимно-секретного відділу, потім – заступник директора. Увесь цей час він мав доступ до державної таємниці й отримував надбавку до посадового окладу в розмірі 30% – як це передбачено законодавством для працівників режимно-секретних органів.
Усе змінилося після повномасштабного вторгнення. 6 квітня 2022 року роботодавець видав розпорядження, яким призупинив нарахування всіх додаткових виплат, передбачених колективним договором. І надбавка за роботу в умовах режимних обмежень зникла з зарплати пана О. аж до 8 травня 2024 року. Понад два роки людина працювала з секретними документами, а компенсацію за ці обмеження не отримувала.
У липні 2024 року його звільнили за скороченням штату – на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. І ось тут і виник спір: працівник вимагав виплатити йому надбавку за весь період, коли її не нараховували – з березня 2022-го по травень 2024-го. Роботодавець відмовив. Довелося йти до суду.
Чому роботодавець вважав, що має право
Аргументація підприємства виглядала досить логічно – принаймні на перший погляд. Посилалися на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Ця норма дозволяє роботодавцю на період воєнного стану зупиняти дію окремих положень колективного договору.
А оскільки надбавка згадувалася в колективному договорі підприємства – роботодавець вирішив, що може її призупинити. До того ж, стаття 64 Конституції України дозволяє обмежувати певні права в умовах воєнного стану. Звучить переконливо, чи не так?
Суди першої та апеляційної інстанцій із цим погодилися. Позов відхилили. Здавалося б – усе, фінал. Але Верховний Суд подивився на ситуацію інакше.
У чому помилилися суди
Ключовий момент, який не помітили попередні інстанції, полягає ось у чому. Так, роботодавець справді може зупиняти дію колективного договору під час війни. Але надбавка за роботу в умовах режимних обмежень – це не просто пункт колдоговору. Це гарантія, прямо встановлена законом.
Йдеться про статтю 30 Закону України «Про державну таємницю». Вона чітко каже: якщо громадянин за умовами своєї професійної діяльності постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, – йому повинна надаватися компенсація. А види, розміри та порядок цієї компенсації визначає постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414 (далі – Положення № 414).
І в цій постанові все розписано конкретно. Пункт 4-1 Положення № 414 встановлює: працівникам режимно-секретних органів надбавка виплачується залежно від ступеня секретності інформації. Для відомостей із грифом «таємно» – 30% посадового окладу. Для «цілком таємно» – 50%. Для «особливої важливості» – 60%.
Отже, це не «бонус від щедрого керівника», а імперативна норма закону. І колективний договір тут ні до чого – він лише дублює те, що вже гарантовано державою.
Верховний Суд наголосив: роботодавець не мав права в односторонньому порядку обмежувати нарахування та виплату цієї надбавки. Навіть попри воєнний стан. Закон України «Про державну таємницю» не містить жодних винятків на період дії особливих правових режимів.
Ще один важливий нюанс – строки
Крім основної помилки, суди не перевірили й аргумент відповідача про пропуск строку звернення до суду. А це – самостійна підстава для відмови в позові. Тут варто зупинитися детальніше.
На момент подання позову діяла частина перша статті 233 КЗпП України: працівник міг звернутися до суду протягом трьох місяців із дня, коли дізнався про порушення свого права. Пан О. подав позов у вересні 2024 року, а вимагав виплати за період із березня 2022-го. Роботодавець наполягав: строк пропущено, адже про невиплату надбавки працівник знав щомісяця.
Позивач же стверджував, що всі належні йому суми мали бути виплачені при звільненні – тобто в липні 2024 року. І саме тоді він дізнався про порушення. Кому вірити? Це має з’ясувати суд першої інстанції під час нового розгляду.
Верховний Суд не може встановлювати обставини, які не досліджувалися раніше, – це заборонено статтею 400 ЦПК України. Тому справу й направили на новий розгляд.
Що це означає на практиці
Колегія суддів скасувала рішення обох попередніх інстанцій. Але головний сигнал уже прозвучав – і він вартий уваги кожного, хто працює з державною таємницею.
Надбавка за роботу в умовах режимних обмежень – це не та виплата, яку можна «прибрати до кращих часів». Вона захищена Законом України «Про державну таємницю» і постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414. Жодне розпорядження керівника чи рішення про призупинення колективного договору не може скасувати того, що гарантовано на рівні закону.
Для працівників режимно-секретних органів це важлива новина. Якщо вам перестали платити цю надбавку під час війни, посилаючись на колективний договір, – знайте: закон на вашому боці. А от із процесуальними строками краще не зволікати. Три місяці пролітають швидко, і суд може відмовити у позові лише через пропуск цього строку.
Колегія Верховного Суду у складі суддів Луспеника Д. Д., Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. та Черняк Ю. В. у цій справі ще раз нагадала простий, але часто забутий принцип: жоден підзаконний акт чи локальний документ не може звузити обсяг прав, гарантованих законом. Навіть у воєнний час.