Уявіть: ви працюєте на державній службі понад 20 років, звикли до стабільної надбавки за вислугу років у розмірі 50% від окладу, а тут – раз, і з січня 2024 року отримуєте лише 30%. Саме в такій ситуації опинилася головна спеціалістка одного з районних судів Житомирщини, яка вирішила судитися. І дійшла аж до Великої Палати Верховного Суду. Давайте розберемося, чим усе завершилося і чому ця справа – зразкова для сотень інших держслужбовців.
Про що взагалі спір
Фабула проста. Позивачка мала 21 рік стажу державної служби. До кінця 2023 року їй нараховували надбавку за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу – як того вимагала стаття 52 Закону України «Про державну службу». А з 1 січня 2024 року керівник апарату суду видав наказ, яким встановив їй ті самі 30% – уже на підставі пункту 12 «Прикінцевих положень» Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Позивачка обурилася: як це так – спеціальний закон про держслужбу гарантує 50%, а бюджетний закон раптом урізає до 30%? Хіба може закон про бюджет зупиняти дію іншого закону?
Два закони – дві реальності
Тут справді є над чим замислитися. Стаття 52 Закону № 889-VIII («Про державну службу») каже: надбавка за вислугу років – 3% окладу за кожен рік стажу, але не більше 50%. А пункт 12 «Прикінцевих положень» Закону № 3460-IX (про держбюджет-2024) формулює інакше: 2% за кожен рік і не більше 30%. І додає: норми Закону «Про державну службу» щодо оплати праці застосовуються лише в частині, що не суперечить бюджетному закону.
Здавалося б – класична колізія. І суд першої інстанції (Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду) саме так і вирішив: застосував принцип «спеціальний закон має перевагу над загальним» і зобов`язав виплатити позивачці надбавку за вислугу років у розмірі 50%. Але Велика Палата подивилася на ситуацію глибше.
Чому немає колізії
Велика Палата Верховного Суду пояснила це через важливий юридичний нюанс. Колізія – це коли дві норми одночасно претендують на регулювання одних і тих самих відносин і суперечать одна одній. Але в нашому випадку пункт 12 «Прикінцевих положень» Закону № 3460-IX прямо зупинив дію норм Закону «Про державну службу» в частині оплати праці. Тобто норми не конкурують – одна з них просто не діє протягом 2024 року.
Іншими словами: законодавець сказав чітко – у 2024 році правила гри інші. Жодної правової невизначеності тут немає, адже діє пряма вказівка пізніше ухваленого закону.
Крім того, ці положення бюджетного закону ніхто не визнавав неконституційними. А за статтею 152 Конституції України закон (чи його окремі норми) втрачає чинність тільки після відповідного рішення Конституційного Суду. До того моменту він обов`язковий для всіх – і для судів, і для розпорядників бюджетних коштів.
Реформа, а не урізання
Але найцікавіше – це контекст. Велика Палата не обмежилася формальним аналізом, а подивилася на зміни комплексно. І ось що з`ясувалося.
Зменшення надбавки за вислугу років – це не спроба зекономити бюджетні кошти. Це частина масштабної реформи оплати праці державних службовців, яку Україна поступово впроваджує ще з 2016 року. Стратегія реформування державного управління, Концепція реформування системи оплати праці, виконання програми ЄС «Ukraine Facility Plan» – усе це ланки одного ланцюга.
У чому суть реформи? Зробити зарплату держслужбовця прозорішою та конкурентнішою. Посадовий оклад має стати ключовим елементом (не менше 70% від загальної винагороди), а премії та змінні надбавки – відійти на другий план. Це зменшує залежність працівника від суб`єктивного рішення керівника і знижує ризик політизації.
І ось тут важливий момент: зменшення надбавки за вислугу років відбулося одночасно з підвищенням посадових окладів. Суд навіть навів конкретні цифри. У 2023 році посадовий оклад головного спеціаліста такого ж суду становив 5 600 грн. З надбавкою 50% виходило 8 400 грн. А у 2024 році, за новою схемою, навіть найменший можливий оклад для цієї посади – 7 100 грн. З надбавкою 30% маємо 9 230 грн. Тобто загальна сума зросла.
Чому позивачка програла
Велика Палата звернула увагу на показовий момент: позивачка не оскаржувала підвищення посадового окладу – її не влаштовувало лише зменшення надбавки. Але ж це дві сторони однієї медалі. Не можна вибірково погоджуватися з вигідною частиною реформи і відкидати невигідну – принаймні, доки сама реформа не визнана незаконною в цілому.
Суд наголосив: реального порушення прав позивачки не відбулося. Її загальний дохід не зменшився. А дії відповідачів (суду та територіального управління ДСА) були не свавільними – вони просто виконали чинну норму закону.
Що це означає для інших держслужбовців
Ця справа – зразкова. Велика Палата чітко визначила ознаки типових справ: позивач – держслужбовець місцевого суду, якому з 1 січня 2024 року встановили надбавку за вислугу років на рівні 30% замість 50%; відповідачі – суд і територіальне управління ДСА; предмет спору – розмір цієї надбавки саме за 2024 рік.
Тож якщо ви або ваші колеги опинилися в такій самій ситуації і роздумуєте над позовом – варто знати: правова позиція Великої Палати однозначна. Нарахування надбавки за вислугу років у 2024 році має відбуватися за правилом «2% за кожен рік стажу, але не більше 30% окладу». І суди нижчих інстанцій тепер зобов`язані враховувати цей висновок під час розгляду аналогічних справ.
До речі, у 2025 році ситуація не змінилася – пункт 13 «Прикінцевих положень» Закону «Про Державний бюджет України на 2025 рік» містить аналогічне обмеження. Більше того, у березні 2025 року законодавець взагалі вніс зміни до статті 52 Закону «Про державну службу» і тепер вона прямо передбачає ті самі 2% і максимум 30%. Тобто тимчасова норма бюджетного закону стала постійною нормою профільного закону.
Чесна розмова: рівень зарплат у бюджетній сфері, особливо в апаратах судів першої інстанції, досі далекий від бажаного. Велика Палата це визнає. Але водночас нагадує: завдання адміністративного суду – захищати порушені права, а не розв`язувати комплексні соціально-економічні проблеми. Для цього є інші механізми та інші гілки влади.