Site icon Лук'янчиков Олег Адвокат

Нова модель безпеки: чому старі альянси більше не дають спокою

Nova model bezpeky

Валерій Залужний, посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ, каже відкрито: на Заході дедалі активніше шукають нову модель безпеки. Бо старі альянси вже не виглядають такими надійними, як кілька років тому.

Заява прозвучала за підсумками симпозіуму в Лондоні, присвяченого майбутньому західних союзів, зміцненню оборонної промисловості, космічній конкуренції та фінансуванню власної безпеки. Перелік тем сам по собі показовий. Тут і зброя, і гроші, і космос – тобто все те, що донедавна здавалося непорушним.

Чому ця заява стосується не лише дипломатів

Кожна така репліка – це сигнал. Причому не тільки для аналітиків, які пишуть звіти для урядових кабінетів. Вона важлива для кожного, хто хоче розуміти, на які домовленості можна покластися, а на які – ні.

«На Заході все активніше шукають нову модель безпеки у світі, де старі альянси вже не виглядають такими надійними, як ще кілька років тому. Сьогодні про це говорять уже на багатьох міжнародних заходах різних рівнів, сигнали з України нарешті починають чути і розуміти», – зазначив Залужний.

У цій цитаті дві частини, і важливі вони по-різному. Перша фіксує проблему: довіра до старих союзів падає. Друга натякає на зміну статусу України – з прохача, який чекає в коридорі, на співрозмовника, чию думку враховують.

Хто такий Валерій Залужний і чому його чути

Залужний очолював Збройні сили України з 2021 року, а у 2024-му став послом у Лондоні. Посада не надто публічна, зате дає прямий доступ до британських політиків і військових. А Британія для Києва – один із небагатьох партнерів, який ще до великої війни говорив про зброю, а не лише про стурбованість.

Його слова часто читають як політичну заявку. Але навіть якщо відкинути політику й залишити сухий зміст, висновок не зміниться. Архітектура безпеки, збудована після 1945 року, переживає найглибшу кризу за весь час свого існування.

Що насправді обіцяє папір

Тут варто розібратися в юридичній кухні. Бо «гарантії безпеки» – словосполучення красиве, а от зміст у нього щоразу різний.

До речі, є ще один нюанс, який часто випадає з уваги. Гарантії безпеки і членство в альянсі – це не одне й те саме. Членство дає голос у спільних органах, участь у плануванні, доступ до розвідки. Гарантії – це набір обіцянок, які кожна сторона виконує у зручному для себе темпі.

Нову модель безпеки збирають по частинах

Оскільки великого договору, схоже, ніхто підписувати не готовий, Захід пішов іншим шляхом – двосторонніми угодами. Почалося все з декларації G7, ухваленої у Вільнюсі влітку 2023 року. Далі Україна підписала десятки документів з окремими країнами: Британією, Німеччиною, Францією, США та іншими.

Юридична природа цих угод різна. Десь це повноцінні міжнародні договори, які пройшли ратифікацію в парламентах. Десь – політичні рамки, що живуть рівно стільки, скільки триває добра воля уряду, котрий їх підписав. Спільне одне: автоматичного вступу у війну за союзника вони не передбачають.

Не додають спокою й строки. Чимало домовленостей розраховані на десять років. А це означає черговий перегляд, чергові торги й чергову невизначеність.

Космос, дрони і гроші

Не випадково на лондонському симпозіумі згадали космос. Оборонна промисловість давно вийшла за межі заводів, де збирають танки. Супутники, зв’язок, наведення, розвідка – усе це театр воєнних дій, і кожна серйозна країна хоче мати там свої очі.

Гроші – друга частина рівняння. Утримувати армію, флот і космічну програму недешево, а виборці не в захваті, коли видатки на оборону з’їдають соціальні програми. Звідси й розмови про те, що Європа мусить нарешті платити за власну безпеку, а не сподіватися на Вашингтон.

Ще один момент – виробничі потужності. Запаси, накопичені за десятиліття спокою, вичерпуються швидше, ніж їх встигають поповнювати. І це вже не про велику стратегію, а про графіки поставок і черги на заводах.

Як це стосується України

Києву важливо, щоб нова модель безпеки враховувала конкретні ризики, а не малювала універсальну парасольку для всіх. Будь-яка домовленість без механізму реакції на порушення перетворюється на ще один папір у шухляді.

Практичних питань тут чимало.

Відповіді на них і визначають, чого насправді варті обіцянки.

Поки що сигнал із Лондона звучить так: розмови про нову модель безпеки – не тимчасова мода, а реакція на реальність. Країни звикають розраховувати на себе і на кількох перевірених партнерів замість загальної парасольки. Для України з цього випливає проста річ: найсильніший аргумент за будь-яким столом переговорів – власна армія, власне виробництво і здатність тримати удар. Усе інше – похідні від цього.

Exit mobile version