Уявіть ситуацію: людина відбуває довічне покарання за вироком, ухваленим ще у 2005 році, і раптом з’являються обставини, яких не знав суд двадцять років тому. Вона пише заяву про перегляд за нововиявленими обставинами – і отримує відмову навіть не по суті, а просто тому, що звернулася не до того суду. Саме в такій пастці опинилася засуджена, чию справу 18 травня 2026 року розглянув Верховний Суд. І ця історія – чудова нагода розібратися, куди подавати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами, коли ваш вирок колись виніс апеляційний суд як суд першої інстанції.
Давайте на секунду відмотаємо час назад. До 2012 року в Україні діяв Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року. За ним апеляційні суди розглядали певні категорії справ одразу по першій інстанції – зокрема ті, де людині загрожувало довічне позбавлення волі. Тобто апеляційний суд виступав не як суд другої інстанції, що перевіряє вже ухвалене рішення, а як суд, що вперше слухає справу, досліджує докази й ухвалює вирок.
Потім, у 2012 році, набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Він кардинально змінив систему: апеляційні суди перестали бути судами першої інстанції. Їхня роль звузилася до перегляду рішень місцевих судів. І отут виникла колізія, яка роками створювала проблеми для засуджених за старими вироками.
Що сталося у цій справі
Жінка, засуджена вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 15 липня 2005 року за статтею 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство), вирішила домогтися перегляду за нововиявленими обставинами. Вона подала заяву до Чернівецького апеляційного суду – цілком логічний крок, адже саме апеляційний суд колись і виніс їй вирок.
Але їй повернули заяву.
Суд вказав на недоліки, які, на думку засудженої, вона усунула. Проте ухвалою від 7 жовтня 2025 року заяву все одно повернули. Жінка пішла до Верховного Суду з касаційною скаргою.
І тут цікавий момент: прокурор у засіданні частково підтримала засуджену. Чому? Бо проблема була глибшою, ніж «не усунула недоліки». Чернівецький апеляційний суд просто не мав права розглядати цю заяву. Він не був «судом, встановленим законом» для такого перегляду.
Чому апеляційний суд – не той суд
Верховний Суд уже неодноразово висловлювався з цього приводу, і позиція усталена. За частиною 1 статті 33 Кримінального процесуального кодексу України апеляційні суди сьогодні не є судами першої інстанції. А перегляд за нововиявленими обставинами, згідно з частиною 1 статті 463 КПК, здійснює саме суд першої інстанції.
Тут важливий нюанс: ідеться не про те, який суд виніс вирок двадцять років тому. Ідеться про те, який суд сьогодні має статус суду першої інстанції. І якщо раніше апеляційний суд міг виступати в ролі першої інстанції, то за чинним КПК – уже ні.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду прямо зазначила: вироки апеляційних судів, постановлені ними як судами першої інстанції за КПК 1960 року, мають переглядатися за нововиявленими обставинами в місцевих судах. Тобто там, де сьогодні діє перша інстанція.
Суд послався на власну практику: рішення від 26 липня 2018 року у справі № 11-о/778/16/17, від 7 вересня 2021 року у справі № 539/396/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 1-50/2000. І це лише частина переліку – схожих рішень значно більше.
А що каже Європейський суд
Тут у гру вступає фундаментальна річ – концепція «суду, встановленого законом». Вона закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Без неї право на справедливий суд просто не працює.
Європейський суд з прав людини ще у 2006 році, у справі «Сокуренко і Стригун проти України», пояснив: фраза «встановленого законом» охоплює не лише правову основу існування суду, а й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність. Ідеться про всю організаційну структуру судів, включно з питаннями юрисдикції.
Простими словами: якщо суд розглядає справу, яка не належить до його компетенції, – це вже порушення Конвенції. Навіть якщо сам розгляд був бездоганним. Саме тому питання підсудності – не формальність і не бюрократична примха. Це гарантія того, що вашу справу слухатиме належний суд.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційну скаргу засудженої задовольнили частково. Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 7 жовтня 2025 року скасували, а справу направили на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Звучить трохи парадоксально, правда? Верховний Суд сказав, що апеляційний суд не мав права розглядати заяву, але новий розгляд призначив… теж в апеляційному суді. Але тут логіка інша: апеляційний суд тепер має вирішити процесуальне питання – визначити, що заяву про перегляд за нововиявленими обставинами слід подавати до місцевого суду, і скерувати засуджену туди.
Крім того, Верховний Суд не став оцінювати інші доводи засудженої – про її невинуватість, про висновки судово-медичних експертиз, про застосування так званого «закону Савченка». Це все – питання для того суду, який розглядатиме заяву по суті.
Практичний висновок для тих, хто опинився в схожій ситуації
Якщо вас засудили за старим КПК і вирок виносив апеляційний суд як перша інстанція, заяву про перегляд за нововиявленими обставинами треба подавати не до апеляційного суду, а до місцевого суду за правилами статті 32 Кримінального процесуального кодексу України.
Котрий саме місцевий суд? Той, що діє в межах територіальної юрисдикції, де було вчинено злочин. Якщо ж місце вчинення встановити неможливо – за місцем завершення досудового розслідування.
І ще одне. Якщо ви вже подали заяву до апеляційного суду і отримали відмову, не опускайте рук. Практика Верховного Суду на вашому боці – і ця постанова від 18 травня 2026 року її лише підтверджує. Головне – правильно визначити суд, якому належить розглядати вашу заяву про перегляд за нововиявленими обставинами. Бо коли йдеться про справедливість, навіть процесуальна дрібниця може стати дверима, які або відчиняться, або залишаться замкненими назавжди.