Уявіть: ви три з половиною роки ходите на роботу, охороняєте завод, отримуєте зарплату – а потім з’ясовується, що жодних трудових відносин між вами та роботодавцем ніколи не існувало. Саме в такій ситуації опинився охоронець із Рівненщини, чию справу нещодавно розглянув Верховний Суд. І його історія – чудовий привід поговорити про те, як не повторити цю помилку.
Що сталося: три роки роботи, яких «не було»
На початку січня 2019 року чоловік влаштувався охоронником на квасилівський ливарно-механічний завод. Директору він передав паспортні дані та податковий номер – усе як годиться. З наказом про прийняття на роботу його не ознайомили, але це його не збентежило: робоче місце показали, графік пояснили, інструменти видали.
Працював він за звичною для охоронців схемою: доба через дві, з восьмої ранку до восьмої ранку наступного дня. Отримував телефон, ліхтарик, ключі від приміщень. Зарплату платили переважно готівкою, хоча кілька разів переказували й на картку. У травні 2022 року, втомившись від постійних недоплат, чоловік звільнився.
А коли спробував домогтися повного розрахунку – натрапив на глуху стіну. Завод відповів: жодних трудових відносин із ним ніколи не було. Офіційно він там не працював.
Чому це взагалі важливо
Тут не просто про гроші, хоча й про них теж. Річ у тім, що від офіційного працевлаштування залежить страховий стаж. Без нього немає нормальної пенсії, лікарняних, декретних. Людина може роками сумлінно працювати, а потім виявити, що держава про цей період нічого не знає.
Саме тому чоловік і пішов до суду – встановити факт перебування у трудових відносинах із заводом. Йому потрібен був не просто моральний тріумф, а цілком конкретний запис до страхового стажу.
Що сказали суди
Суд першої інстанції у позові відмовив. Апеляція рішення залишила без змін. А 1 квітня 2026 року Верховний Суд поставив крапку: касаційну скаргу колишнього охоронця залишено без задоволення.
Логіка судів була такою. По-перше, ще у 2015 році з Кодексу законів про працю України прибрали норму про те, що фактичний допуск до роботи автоматично означає укладення трудового договору. Раніше ця норма справді працювала: якщо людина приступила до роботи з відома керівника – все, трудові відносини є, навіть без папірців. Але після змін у законодавстві одного лише допуску до роботи замало.
По-друге, у матеріалах справи фігурував цивільно-правовий договір від 1 квітня 2019 року, укладений між охоронцем і заводом. Предмет договору – надання послуг з охорони об’єкта. І це ключовий момент.
Трудовий договір vs цивільно-правовий: у чому різниця
Давайте розберемося, бо плутанина тут виникає часто. Коли ви працюєте за трудовим договором, роботодавець контролює сам процес: ви підпорядковуєтеся правилам внутрішнього розпорядку, маєте чіткий графік, отримуєте зарплату двічі на місяць незалежно від результату. Ви – частина структури підприємства.
Цивільно-правовий договір влаштований інакше. Замовнику важливий результат, а не те, як ви його досягаєте. Ви самі організовуєте свою роботу, самі вирішуєте, коли і як її виконувати. Жодних записів у трудову книжку, жодних відпусток чи лікарняних. Виконали роботу – отримали гроші – договір припинився.
Чесно кажучи, у житті межа між цими двома форматами часто розмивається. Роботодавці нерідко маскують трудові відносини під цивільно-правові, щоб зекономити на податках і соціальних внесках. Саме для таких випадків Міжнародна організація праці ще у 2006 році прийняла спеціальні рекомендації щодо «прихованого працевлаштування».
Ознаки справжніх трудових відносин
Верховний Суд у цій справі нагадав перелік ознак, за якими можна розпізнати трудові відносини, навіть якщо папірці кажуть про інше. Ось на що дивляться суди:
- робота виконується за вказівками та під контролем іншої сторони;
- працівник інтегрований в організаційну структуру підприємства;
- робота виконується особисто, а не через субпідрядників;
- є чіткий графік або узгоджене робоче місце;
- інструменти, матеріали та обладнання надає роботодавець;
- винагорода виплачується періодично і є основним джерелом доходу;
- працівник не несе фінансових ризиків, пов’язаних із виконанням роботи.
Здавалося б, у нашого охоронця багато що збігалося: і графік був, і інструменти видавали, і зарплату платили. Але суди звернули увагу на інше.
Чому саме цю справу програли
Ключову роль зіграли так звані преюдиційні обставини. Це факти, встановлені в інших судових рішеннях, які не потребують повторного доведення. Раніше суд уже розглядав справу про адміністративне правопорушення щодо директора заводу – і закрив її за відсутністю складу правопорушення. Тоді ж було встановлено, що між охоронцем і заводом існував саме цивільно-правовий договір.
Крім того, штатний розпис заводу передбачав лише дві посади охоронників, і обидві були зайняті іншими людьми. Нашому герою просто не було місця в штаті.
І ще один момент: чоловік не надав суду доказів того, що він писав заяву про прийняття на роботу, віддавав трудову книжку чи робив щось інше, що свідчило б про його намір укласти саме трудовий договір. А з 2015 року, як ми пам’ятаємо, без цих формальностей трудові відносини не виникають.
Як не опинитися в такій самій ситуації
Вимагайте офіційного оформлення з першого дня. Наказ про прийняття на роботу, запис у трудовій книжці, повідомлення податкової – це не бюрократичні дрібнички, а ваш страховий захист. Без них ви для держави – невидимка.
Якщо роботодавець пропонує цивільно-правовий договір, але фактично вимагає дотримання графіка, підпорядкування керівнику та роботи на його обладнанні – це тривожний дзвіночок. Швидше за все, перед вами приховане працевлаштування.
Фіксуйте все. Перекази зарплати на картку, листування з керівництвом, графіки чергувань, журнали видачі ключів – усе це може стати доказами у суді. Але пам’ятайте: самих лише показань свідків, як наголосив Верховний Суд, для встановлення факту трудових відносин недостатньо.
Ну і, мабуть, найочевидніша порада: якщо ви три роки працюєте без запису в трудовій книжці – це проблема, яку краще вирішувати не після звільнення, а одразу. Потім довести щось буде в рази складніше.