Ст. 69 КК дозволяє суду призначити покарання нижче мінімальної межі, передбаченої санкцією. Звучить як прояв суддівського гуманізму. Але коли судді забувають пояснити, чому вони цей інструмент застосували, – чекайте на скасування. Саме це сталося у справі № 161/1641/25, де Верховний Суд жорстко вказав апеляції на серйозні прогалини в мотивації.
Давайте розберемо цю історію докладно. Вона показова не лише фіналом, а й тим, як поступово накопичувалися суддівські помилки.
Що трапилося насправді
Молодий хлопець із Волині вирішив підзаробити на психотропах. Схема – класична для таких справ: придбав PVP (0,18 г) та амфетамін (0,57 г), розфасував у пакети, обмотав ізоляційною стрічкою і заховав у землі біля села Підгайці. Окремо отримав посилкою на «Новій пошті» канабіс – понад 14 грамів. Усе це – з однією метою: продати.
02 грудня 2024 року його затримали працівники поліції. А наступного дня знайшли схованку. Доказова база – залізобетонна: висновки експертів, вилучені речовини, протоколи слідчих дій. Здавалося б, усе очевидно. Але далі почалися суддівські сюрпризи.
Два суди – два м’яких рішення
Луцький міськрайонний суд Волинської області 15 вересня 2025 року визнав хлопця винним за ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України – незаконне придбання та зберігання психотропних речовин з метою збуту, вчинене повторно. Це тяжкий злочин. Санкція – від 6 до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Але суд застосував ст. 69 КК і призначив лише 5 років – тобто нижче мінімальної межі. А потім, на підставі ст. 75 КК, ще й звільнив від відбування цього покарання з іспитовим строком 3 роки. Простіше кажучи – хлопець залишився на волі.
Що ж переконало суд у такому рішенні? Стандартний набір: молодий вік, щире каяття, активне сприяння розкриттю, позитивні характеристики з місць проживання, навчання та роботи, міцні соціальні зв’язки, відсутність попередніх проблем із законом. І окремий аргумент – засуджений добровільно звернувся до лікувального закладу та позбувся залежності від психотропів.
Прокурор, звісно ж, подав апеляцію. Наполягав: покарання не відповідає тяжкості скоєного. Але Волинський апеляційний суд 17 лютого 2026 року лише трохи підкоригував вирок – зарахував три дні попереднього ув’язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК. У решті – залишив усе без змін.
Аргументи прокурора: що пішло не так
Прокурор у касаційній скарзі був конкретним. Перше: суд не пояснив, яким чином загальні характеристики особи «істотно знижують ступінь тяжкості» злочину. А без цього ст. 69 КК застосовувати не можна – це пряма вимога закону.
Друге: щирість каяття – під питанням. Засуджений визнав провину лише тоді, коли докази вже були зібрані. Це не каяття, а вимушене визнання під тиском фактів.
Третє: суд безпідставно проігнорував конфіскацію майна. Санкція ч. 2 ст. 307 КК передбачає її як обов’язкове додаткове покарання.
Четверте: апеляція просто «відмахнулася» від цих доводів, не надавши жодної вмотивованої відповіді. А це вже пряме порушення вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України.
Що сказав Верховний Суд: де прокурор правий, а де – ні
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду частково задовольнила скаргу. Але не з усіма аргументами прокурора погодилася. Давайте по черзі.
Щире каяття та активне сприяння. Тут Верховний Суд став на бік захисту. Справа слухалася за скороченою процедурою – ч. 3 ст. 349 КПК. Це коли обвинувачений повністю визнає вину, а обставини ніхто не оспорює. Щире каяття було прямо вказане в обвинувальному акті, і прокурор у суді першої інстанції проти цього не заперечував. Оскаржувати такі речі пізніше – процесуально неможливо. З активним сприянням та сама історія: прокурор в апеляції це питання навіть не порушував, тому й у касації його аргументи були відхилені.
Корисний момент для практиків: якщо ви – сторона обвинувачення і мовчки погодилися з обставинами під час розгляду в першій інстанції, то потім «вмикати задню» в касації – безперспективно.
Конфіскація майна. Колегія нагадала норму ч. 2 ст. 59 КК: конфіскація призначається за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Але в обвинувальному акті засудженому не ставився у провину корисливий мотив. Обвинувачення його просто не вказало. Отже, і конфіскація – повз цю справу. Суд послався на усталену практику – постанови від 12 січня 2026 року (справа № 643/12184/20) та від 30 квітня 2026 року (справа № 712/1218/24).
Ще одне нагадування для прокурорів: хочете конфіскацію – формулюйте обвинувачення правильно з самого початку. Помилка на етапі складання обвинувального акта потім може коштувати втрати додаткового покарання.
Головний удар: де апеляція провалилася
А от далі – найцікавіше. Верховний Суд визнав слушними доводи прокурора про безпідставне застосування ст. 69 КК.
Колегія детально роз’яснила: щоб застосувати цю статтю, суд має встановити не просто дві пом’якшуючі обставини. Потрібно довести, що хоча б одна з них істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого. Причому настільки, що навіть мінімальне покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Ці обставини не можуть існувати у вакуумі. Вони повинні мати причинний зв’язок із цілями чи мотивами злочину, з поведінкою особи під час його вчинення, з іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку. Системне тлумачення статей 66 та 69 Кримінального кодексу України вимагає від судді не просто переліку «молодий-кається-працює», а глибокого аналізу.
А що зробили суди? Місцевий суд просто перерахував характеристики. Апеляція повторила те саме, додавши хіба що посилання на тяжкість злочину. Але жоден із судів не відповів на ключове запитання: чому саме ці обставини настільки знижують суспільну небезпечність торгівлі психотропами, що 6 років (мінімум за санкцією) – це вже занадто?
Колегія суддів особливо підкреслила: виправлення засудженого – це глибокий вплив покарання на свідомість. Він має усунути ті негативні риси, які штовхнули людину на злочин, нейтралізувати криміногенні настанови, виховати повагу до закону. І виникає резонне питання: чи здатний умовний строк з іспитовим терміном забезпечити такий вплив? Апеляція навіть не спробувала на нього відповісти. Як наслідок – істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Куди рухається справа далі
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і направив справу на новий апеляційний розгляд. Тепер апеляції доведеться ретельно перевірити всі доводи прокурора, надати вмотивовану та вичерпну відповідь і постановити рішення, яке справді відповідатиме вимогам ст. 370 КПК – тобто буде законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Ця постанова – чіткий сигнал для всіх судів: ст. 69 КК не працює як автоматична знижка за хорошу поведінку. Потрібен аналіз. Потрібна аргументація. Потрібен живий, а не шаблонний підхід до оцінки того, чи справді обставини істотно знижують суспільну небезпечність скоєного.
Інакше будь-яке рішення, хоч би яким гуманним воно здавалося, ризикує бути скасованим.