Строк звернення до суду про поновлення на роботі часто стає тим каменем спотикання, через який працівник програє справу, навіть якщо його звільнили з грубими порушеннями закону. І річ не лише в тому, що цей строк становить лише один місяць. Значно важливіше – правильно визначити, з якого саме дня він починає спливати.
Нещодавно Верховний Суд розглянув справу № 279/6637/25, яка ідеально ілюструє, як суди першої та апеляційної інстанцій можуть помилитися у підрахунку цього строку – і до чого це призводить.
Що сталося: історія лісника, якого звільнили без пояснень
Працівник – назвемо його пан Олександр – з квітня 2023 року обіймав посаду майстра лісу в Ушомирському лісництві, що входило до філії «Коростенське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». У жовтні 2024 року його попередили: філію закривають, тож готуйтеся до звільнення.
27 грудня 2024 року вийшов наказ № 409-К – пана Олександра звільнили за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (зміни в організації виробництва і праці). Усе ніби за процедурою: попередили за два місяці, наказ видали. Але був один суттєвий нюанс, про який трохи згодом.
Майже через рік – у жовтні 2025 року – працівник пішов до суду. Він просив скасувати наказ про звільнення, поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Чому так довго чекав? Це питання залишилося поза межами судового розгляду – і, як з’ясувалося пізніше, не воно було вирішальним.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Коростенський міськрайонний суд у задоволенні позову відмовив. Аргументація була простою: позивач пропустив місячний строк звернення до суду про поновлення на роботі, передбачений статтею 233 КЗпП України. Позов подали майже через рік після звільнення – які тут можуть бути питання?
Житомирський апеляційний суд із таким підходом погодився. Хоча й визнав цікаву річ: роботодавець справді порушив порядок звільнення. Працівникові не запропонували жодної вакантної посади, хоча на підприємстві Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» їх було близько п’яти тисяч. І це при тому, що сам факт закриття філії не звільняє роботодавця від обов’язку працевлаштувати людину.
Але, сказав апеляційний суд, строк пропущено – тому у позові все одно відмовляємо. Про те, що позивач дізнався про звільнення ще у грудні 2024 року, судді нагадали окремо.
Що сказав Верховний Суд: день обізнаності ще нічого не означає
І ось тут – найцікавіше. Верховний Суд із таким підходом категорично не погодився.
Річ у тім, що стаття 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на момент подання позову, встановлює спеціальне правило для справ про звільнення. Місячний строк відраховується не з того дня, коли працівник дізнався про порушення свого права, а з дня вручення йому копії наказу про звільнення.
Відчуваєте різницю? Дізнатися – це одне. Отримати наказ на руки – зовсім інше.
І тут з’ясувався той самий нюанс, про який я згадував на початку. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що пану Олександру взагалі вручали копію наказу № 409-К. Представник позивача в судовому засіданні цього факту не підтвердив. Суди попередніх інстанцій цю обставину навіть не досліджували.
Верховний Суд наголосив: для визначення строку звернення до суду про поновлення на роботі визначальним є саме день вручення копії наказу. І той факт, що працівник знав про звільнення ще у грудні 2024 року, не має жодного значення для обрахунку. Це спеціальне правило, і воно відрізняється від загального, за яким строк рахується з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Колегія суддів також нагадала важливий принцип: перевірка дотримання строків звернення до суду у трудових спорах здійснюється за принципом «ex officio» – тобто суд зобов’язаний це зробити незалежно від того, чи просить про це відповідач.
Чому ця справа важлива для кожного, хто працює
Давайте начистоту: мало хто з працівників знає, що строк звернення до суду про поновлення на роботі прив’язаний саме до дня вручення наказу. Більшість логічно думає: «Мене звільнили – з цього дня й рахую». Але закон каже інакше.
І це має величезне практичне значення. Уявіть: вас звільнили, ви знаєте про це, але наказ вам не вручили. Формально строк для звернення до суду навіть не почав спливати.
З іншого боку, якщо роботодавець вручив вам наказ 5-го числа, а ви дізналися про звільнення лише 20-го – строк усе одно відраховується від 5-го. Бо саме в цей день відбулося вручення.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу № 279/6637/25 на новий розгляд. Тепер судді мають встановити: чи вручалася копія наказу, коли саме і за яких обставин. Без відповіді на це запитання жодних висновків про пропуск строку робити не можна.
К слову, стаття 234 Кодексу законів про працю України дозволяє суду поновити пропущений строк, якщо причина була поважною. Але навіть тут є обмеження: з дня отримання копії наказу має минути не більше одного року.
Тож якщо ви опинилися в ситуації, коли звільнення виглядає незаконним, перше, на що варто звернути увагу, – чи отримали ви копію наказу на руки. Не ознайомилися під підпис, не прочитали на дошці оголошень, а саме отримали. Бо від цього залежить, скільки часу у вас є на захист своїх прав.