Відповідальність роботодавця за працівника – річ, про яку більшість підприємців згадує лише тоді, коли трапляється біда. І справа № 199/9026/23, яку Верховний Суд розглянув 15 липня 2026 року, – саме такий випадок. У центрі подій опинилася компанія «Нова пошта», її кур’єр та родина загиблого велосипедиста.
Давайте розберемося, чому ця справа стала показовою і які висновки варто зробити кожному, хто наймає працівників.
Що сталося на трасі
13 жовтня 2020 року близько сьомої вечора на 234-му кілометрі автодороги «Знам’янка – Луганськ – Ізварине» автомобіль Mercedes-Benz 412D наїхав на велосипедиста. За кермом перебував кур’єр служби доставки ТОВ «Нова пошта». Велосипедист рухався попутно, попереду автомобіля.
Удар виявився фатальним. Чоловік отримав тяжкі тілесні ушкодження – комбіновані переломи кісток скелету та шок. Попри госпіталізацію до обласної лікарні імені Мечникова, за два дні він помер. Йому було 59 років. Залишилися дружина та син – саме вони стали позивачами.
Кримінальне провадження за фактом ДТП відкрили за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України – порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
Хто має платити: несподіваний поворот
Родина загиблого подала позов одразу до чотирьох відповідачів: водія, компанії «Нова пошта», власника автомобіля та Моторного (транспортного) страхового бюро України. Вимоги – по 2,5 мільйона гривень моральної шкоди кожному з родичів плюс 12 210 гривень матеріальної шкоди (витрати на поховання та надгробний пам’ятник). Загалом – понад 5 мільйонів гривень.
І ось тут починається найцікавіше.
Автомобіль, яким керував кур’єр, належав не «Новій пошті», а приватній особі – ОСОБА_4. Між ним і компанією ще 31 липня 2015 року уклали договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом. Формально «Нова пошта» виступала лише замовником послуг, а не власником чи володільцем транспортного засобу.
Здавалося б, це мало звільнити компанію від відповідальності. Але не все так просто.
Ключовий момент: водій працював у ТОВ «Нова пошта» офіційно. 25 серпня 2020 року його прийняли на посаду кур’єра служби доставки, про що є запис у трудовій книжці. У день ДТП він виконував свої посадові обов’язки – перевозив вантажі компанії. Це підтверджується і посадовою інструкцією, і протоколом допиту самого водія.
Крім того, як з’ясувалося під час розгляду, цивільно-правова відповідальність водія взагалі не була застрахована. Поліс на цей транспортний засіб у базі даних не знайшли. Отже, страхова компанія не могла покрити навіть частину збитків.
Що сказали суди
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра 13 березня 2025 року ухвалив рішення: стягнути з ТОВ «Нова пошта» на користь дружини загиблого 2,5 мільйона гривень моральної шкоди та 12 910 гривень матеріальної. Таку саму суму – синові. Разом – понад 5 мільйонів гривень.
Дніпровський апеляційний суд 4 лютого 2026 року залишив рішення без змін. А 15 липня 2026 року Верховний Суд поставив крапку – касаційну скаргу «Нової пошти» відхилили, судові рішення залишили без змін.
Але чому? Компанія ж не була власником автомобіля.
Стаття 1172 Цивільного кодексу України: норма, про яку забувають
Відповідь криється у частині першій статті 1172 Цивільного кодексу України. Звучить вона гранично чітко: юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків.
Зверніть увагу – закон не запитує, кому належить автомобіль. Не цікавиться, чи укладав роботодавець договір із власником транспорту. Не бере до уваги, хто заправляв бак і сплачував ремонт. Єдине, що має значення: чи діяв працівник у момент завдання шкоди саме як працівник – тобто виконував те, заради чого його найняли.
Верховний Суд у своїй постанові чітко розмежував два поняття: «особа, яка завдала шкоду» і «особа, яка відповідає за шкоду». Перша – це водій. Друга – його роботодавець. І посилання «Нової пошти» на договір перевезення з власником авто тут не спрацювали, бо договір регулює відносини між компанією та перевізником, а не звільняє від відповідальності перед потерпілими – зовсім сторонніми людьми.
До речі, суд послався й на іншу норму – статтю 1187 Цивільного кодексу України. Згідно з нею шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини заподіювача. Єдине, що могло б звільнити від відповідальності – це доведений факт непереборної сили або умислу самого потерпілого. Таких доказів у справі не було.
А чому саме 2,5 мільйона?
Це, мабуть, найделікатніше питання. Як узагалі можна оцінити душевний біль від втрати чоловіка й батька у грошах?
Чесно кажучи – ніяк. І суд це відверто визнає. У постанові апеляційного суду прямо сказано: немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Встановити ціну людського життя неможливо, і будь-яка компенсація не буде адекватною дійсним стражданням.
Тож суд керувався загальними засадами – розумністю, виваженістю та справедливістю. Врахували характер і глибину страждань позивачів, їхній вік, раптовість втрати, неможливість відновити попередній спосіб життя.
Важливий нюанс: суд брав до уваги й те, чи не стане призначена сума надмірним тягарем для компанії. Для великого бізнесу, як-от «Нова пошта», 5 мільйонів гривень – сума відчутна, але не катастрофічна. Тому підстав для зменшення компенсації не знайшли.
Про що варто пам’ятати роботодавцям
Ця історія – наочне нагадування про те, що відповідальність роботодавця за працівника не обмежується заробітною платою, лікарняними та відпустками. Вона простягається набагато далі – аж до багатомільйонних компенсацій третім особам.
Кілька практичних моментів, які випливають із цього судового рішення.
По-перше, наявність трудового договору з працівником автоматично робить вас відповідальним за шкоду, яку він завдасть під час роботи. І не має значення, чий автомобіль, чий верстат, чиє обладнання він використовує.
По-друге, договори з підрядниками та власниками транспорту не звільняють від відповідальності перед потерпілими. Вони регулюють лише внутрішні відносини між бізнес-партнерами. Іншими словами, ви можете потім виставити регресну вимогу власнику авто чи самому водієві, але спочатку заплатити доведеться саме вам.
По-третє, відсутність страхового поліса – це окремий і дуже серйозний ризик. У цій справі цивільно-правова відповідальність водія не була застрахована, і це лише посилило позицію суду щодо стягнення всієї суми безпосередньо з роботодавця.
І нарешті, суди дедалі впевненіше присуджують значні суми моральної шкоди у справах із летальними наслідками. Тренд очевидний: життя і здоров’я людини – найвища соціальна цінність, і компенсація за їх втрату має бути відчутною, а не символічною.
Справу № 199/9026/23 Верховний Суд залишив без змін – касаційну скаргу «Нової пошти» відхилено, рішення набрало законної сили. Для родини загиблого це означає справедливість – наскільки вона взагалі можлива, коли йдеться про втрату близької людини. А для бізнесу – ще один аргумент на користь того, щоб ретельно перевіряти, кого саме, на яких умовах і з яким страховим захистом ви допускаєте до виконання робочих завдань.