Звільнення з військової служби через загибель вітчима – ситуація, яка на перший погляд не повинна викликати сумнівів. Людина втратила близьку особу, яка фактично замінила їй батька. Здавалося б, закон має передбачати можливість залишити службу за таких сімейних обставин. Проте реальна судова практика, підтверджена Верховним Судом у квітні 2026 року, виявилася значно суворішою. Розглянемо цю справу детально.
Що сталося: історія однієї відмови
Уявіть: ви служите в армії за призовом під час мобілізації. Ваш вітчим – людина, яка одружилася з вашою матір’ю, коли ви були ще дитиною, виховувала вас, утримувала фінансово, жила з вами під одним дахом – гине на фронті. Ви пишете рапорт на звільнення за сімейними обставинами, посилаючись на абзац 14 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Командир повертає рапорт без реалізації. Саме це сталося з позивачем у справі № 545/3618/24.
Далі – суд. Військовослужбовець просив встановити факт, що він є близьким родичем загиблого вітчима. Логіка проста: якщо суд визнає цей факт, з’явиться підстава для звільнення. Полтавський районний суд відмовив. Апеляційний суд залишив рішення без змін. І ось у квітні 2026 року Верховний Суд поставив остаточну крапку – касаційну скаргу залишено без задоволення.
Чому? Тут важливий нюанс, який часто випускають з уваги.
Що таке «родинні відносини» в розумінні закону
Юридичний факт родинних відносин – це не просто тісний емоційний зв’язок чи роки спільного життя. Це насамперед кровна спорідненість. Закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків саме з нею.
Верховний Суд у цій справі прямо послався на власну попередню практику: у постановах від 11 квітня 2018 року (справа № 569/16419/15-ц) та від 23 травня 2018 року (справа № 766/5046/16-ц) чітко зазначено – встановлення факту родинних відносин можливе лише за наявності кровної спорідненості.
Вітчим і пасинок – не родичі в юридичному сенсі. Хоч би якими теплими були стосунки між ними, хоч би скільки років вони прожили разом. Кровного зв’язку немає – отже, немає і родинних відносин у тому значенні, яке дозволяє суду встановити відповідний юридичний факт.
Крім того, суд звернув увагу: позивач не заявляв інших вимог. Наприклад, про встановлення факту спільного проживання з вітчимом. Можливо, це могло б змінити ситуацію? Але раз такої вимоги не було – суд не може виходити за межі позову. Інакше кажучи, суд не має права своїм рішенням створити підставу для звільнення, якої немає в законі. Це перевищення повноважень, якого жоден суддя собі не дозволить.
Хто є «близьким родичем» для звільнення з військової служби
Окремо варто подивитися на сам Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». Пункт 3 частини дванадцятої статті 26 містить вичерпний перелік близьких родичів, загибель яких дає право на звільнення під час воєнного стану:
- чоловік або дружина;
- син або донька;
- батько або мати;
- рідний брат чи сестра (повнорідні або неповнорідні).
Вітчима в цьому списку немає. Крапка.
І це не випадковість і не недогляд законодавця. Перелік сформульовано як закритий – розширеному тлумаченню він не підлягає. Якби парламент хотів включити сюди вітчима чи мачуху, усиновлювачів чи інших осіб, які фактично виконують батьківські функції, – він би це зробив.
Чому не працює аналогія з антикорупційним законодавством
У касаційній скарзі адвокат позивача наводив цікавий аргумент: мовляв, у справах про корупцію вітчима визнають близькою особою. Справді, Закон України «Про запобігання корупції» містить ширше визначення – там членами сім’ї вважаються особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Але Верховний Суд відкинув цю аналогію. І ось чому.
У постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року (справа № 462/863/23) сформульовано важливий принцип: не можна механічно переносити терміни з публічних галузей права у приватні. Цивільні відносини базуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності. Публічні – на владному підпорядкуванні. Це різні світи з різними правилами.
Коротше кажучи, те, що працює для конфлікту інтересів чи антикорупційних обмежень, не працює для звільнення з військової служби через загибель вітчима. Кожен закон має власну логіку і власне призначення.
Чому суди відмовляють у встановленні таких фактів
Коли людина звертається до суду за встановленням юридичного факту, вона мусить довести дві речі. По-перше – що цей факт справді існує. По-друге – що від нього залежить виникнення, зміна чи припинення конкретних прав.
У цій справі друге виявилося фатальним. Навіть якби суд встановив факт близьких стосунків між пасинком і вітчимом – це б нічого не змінило. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» просто не передбачає звільнення з військової служби через загибель вітчима. Тож мета, заради якої позивач ініціював судовий процес, апріорі не могла бути досягнута.
Верховний Суд нагадав ключовий принцип: мета встановлення юридичного факту – отримати можливість скористатися правом, яке надане законом. Якщо закон такого права не дає – встановлення факту стає безпредметним. Саме на цьому й ґрунтувалася відмова на всіх трьох рівнях судової системи.
Кілька слів про процедуру
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглядала справу в порядку письмового провадження. Це стандартна практика для касації – без виклику сторін. Цікаво, що справа навіть зупинялася: Верховний Суд чекав на висновок Великої Палати у справі № 308/17634/23, яка стосувалася схожих питань щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення.
18 березня 2026 року провадження поновили, а вже 01 квітня ухвалили остаточне рішення. Постанова набрала законної сили негайно і оскарженню не підлягає – як і будь-яке рішення суду касаційної інстанції.
Що це означає для інших військовослужбовців
Ситуація, прямо скажемо, невтішна для тих, чиї вітчими чи мачухи загинули на війні. Позиція Верховного Суду гранично чітка: закон не відносить цих осіб до близьких родичів, а суд не може підміняти законодавця і розширювати перелік. З іншого боку, судова система діє в межах закону, а не уявлень про справедливість – і це теж важливо розуміти. Якби суд задовольнив позов, він фактично створив би нову норму права, а це прерогатива парламенту, а не Феміди.
Втім, рішення суду не означає повної безвиході. По-перше, завжди варто перевіряти, чи немає інших підстав для звільнення – наприклад, за станом здоров’я або через догляд за іншими членами сім’ї. По-друге, якщо вітчим усиновив пасинка – це зовсім інша історія. Усиновлені та усиновлювачі прирівнюються до родичів за походженням, і тут закон працює інакше.
І ще одне. Якщо ви опинилися в подібній ситуації, не покладайтеся лише на загальні міркування про «справедливість». Формулюйте позовні вимоги ретельно, залучайте всі можливі юридичні механізми. Наприклад, вимога про встановлення факту спільного проживання – це зовсім не те саме, що встановлення родинних відносин. І наслідки можуть бути різними.