Що робить звичайний удар кулаком умисним злочином, а що – необережним? Перекваліфікація 121 на 119 у справі № 357/10997/19, яку здійснив Верховний Суд у липні 2026 року, дає на диво чітку відповідь. Історія почалася з вуличної сварки в Білій Церкві, а закінчилася звільненням засудженого з-під варти просто в залі касаційного суду. Давайте розберемо, як це взагалі стало можливим.
25 липня 2019 року в місті Біла Церква Київської області сталася бійка. ОСОБА_7 вдарив кулаком в обличчя ОСОБА_8. На перший погляд – нічого надзвичайного: звичайний конфлікт, яких трапляються сотні щодня. Але потерпілий помер. Судово-медична експертиза встановила причину: удар викликав гідравлічну хвилю – різке коливання тиску всередині черепа, яке призвело до розриву аксонів у довгастому мозку та крововиливу. Саме це й спричинило смерть.
Білоцерківський міськрайонний суд визнав чоловіка винним за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України. Це умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть. Вирок – 8 років позбавлення волі. Київський апеляційний суд у жовтні 2025 року залишив рішення без змін. На перший погляд усе логічно: удар був, смерть настала, причинний зв’язок доведено.
Але сторона захисту дивилася на ситуацію інакше. Засуджений та його адвокат наполягали: умислу на заподіяння тяжкої шкоди не було. Вони вимагали перекваліфікувати дії на частину 1 статті 119 Кримінального кодексу України – вбивство через необережність. Різниця між цими двома статтями колосальна: замість 8 років ув’язнення – можливе звільнення від відповідальності через закінчення строків давності.
Аргументи захисту були досить переконливими. По-перше, засуджений не передбачав тяжких наслідків від, як він вважав, несильного удару в ніс. По-друге, ішемічна хвороба серця потерпілого та його сильне алкогольне сп’яніння могли суттєво вплинути на фатальний результат. По-третє, саме потерпілий спровокував конфлікт і першим розпочав бійку. До того ж захист указував на процесуальні порушення: слідчий оглядав місце події та труп без залучення судово-медичного експерта, а суд безпідставно відмовив у призначенні комісійної експертизи.
Тут криється ключовий юридичний момент. Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає, щоб винуватість особи була доведена поза розумним сумнівом. Цей стандарт означає: версія обвинувачення має бути не просто більш вірогідною за версію захисту. Вона має виключати будь-яке інше розумне пояснення подій. Якщо залишається обґрунтований сумнів – він тлумачиться на користь обвинуваченого.
Як суди взагалі визначають спрямованість умислу в таких справах? Вони аналізують сукупність обставин: спосіб і знаряддя злочину, кількість і характер тілесних ушкоджень, їхню локалізацію, поведінку винного до і після події, стосунки між учасниками. Але головний критерій – це суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. Що він думав у момент удару? Чого хотів досягти?
Коли йдеться про один-єдиний удар кулаком, обвинувачення має довести одне з двох. Або удар був значної сили – такої, що сама по собі свідчить про намір завдати серйозної шкоди. Або засуджений свідомо обрав місце чи спосіб удару, заздалегідь розуміючи, що це призведе до тяжких наслідків. У справі № 357/10997/19 жодна з цих обставин не була доведена поза розумним сумнівом. І саме тому перекваліфікація 121 на 119 стала неминучою.
Почнемо із сили удару. Судово-медичний експерт прямо сказав: за слідами на носі потерпілого визначити силу удару неможливо. Жодних переломів кісток чи хрящів зафіксовано не було. А це, погодьтеся, дивно для удару нібито «значної сили». Експерт до того ж пояснив, що гідравлічна хвиля виникла не стільки через потужність удару, скільки через комплекс інших факторів: кут нахилу голови потерпілого, її фіксацію в момент контакту і, що критично важливо, сильне алкогольне сп’яніння – 2,52% етилового спирту в крові. Саме алкоголь знизив загальну резистентність організму і прискорив настання смерті.
А тепер додайте свідчення очевидиці. Вона розповіла на слідчому експерименті, що засуджений спочатку випадково вдарив її у плече, намагаючись поцілити в потерпілого. І цей удар не завдав їй жодного болю чи дискомфорту. Жінка не помітила жодної різниці між тим ударом і наступним – тим самим, що прийшовся в обличчя потерпілого. Якщо людина б’є справді сильно, свідок навряд чи скаже, що навіть не відчула болю.
Другий можливий варіант – що засуджений свідомо обрав місце удару, передбачаючи летальні наслідки, – теж розсипався при уважному аналізі. Конфлікт виник раптово, з ініціативи самого потерпілого. Засуджений не має жодної спеціальної підготовки – ні боксу, ні боротьби, ні чогось подібного. Уявіть хаос обопільної бійки: люди рухаються, падають, ухиляються. Прицільно влучити в потрібну точку під потрібним кутом у такій ситуації майже нереально. Це був імпульсивний удар у відповідь, а не холоднокровний розрахунок.
Суди першої та апеляційної інстанцій, однак, проігнорували ці аргументи. Вони просто погодилися з версією обвинувачення, не навівши достатніх доводів із посиланням на конкретні докази. Апеляційний суд до того ж не надав мотивованих відповідей на більшість аргументів, викладених в апеляційній скарзі засудженого. Саме це стало однією з підстав для задоволення касаційних скарг.
І ще один красномовний штрих: одразу після удару засуджений намагався надати потерпілому допомогу та викликати лікарів. Поведінка, відверто кажучи, нехарактерна для людини, яка щойно свідомо завдала смертельного удару.
Верховний Суд, проаналізувавши всі обставини, дійшов однозначного висновку. Причинний зв’язок між ударом і смертю ніхто не оспорював – він очевидний. Але умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень доведений не був. Натомість у діях засудженого вбачається злочинна недбалість: будучи дорослою дієздатною особою, він повинен був і міг передбачити, що удар кулаком в обличчя може призвести до травмування, однак не передбачив настання таких тяжких наслідків. Суб’єктивна сторона – ось що стало вирішальним критерієм.
Саме тому перекваліфікація 121 на 119 відбулася. А далі вступили в дію строки давності. Частина 1 статті 119 КК передбачає максимальне покарання – 5 років позбавлення волі, тобто це нетяжкий злочин. За статтею 49 Кримінального кодексу України, якщо з дня вчинення нетяжкого злочину минуло п’ять років, особу звільняють від кримінальної відповідальності. Подія сталася 25 липня 2019 року, вирок набрав законної сили 2 жовтня 2025 року. П’ять років минуло.
14 липня 2026 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі трьох суддів ухвалила остаточне рішення. Перекваліфікація 121 на 119, звільнення від кримінальної відповідальності, закриття провадження за строками давності – і негайне звільнення з-під варти. Цивільний позов потерпілого залишили без розгляду, але це не позбавляє його права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
Ця справа – чудова ілюстрація того, як стандарт доведення «поза розумним сумнівом» працює на практиці, а не лише в підручниках. Недостатньо показати, що удар призвів до смерті, – це очевидно. Потрібно довести, що винний усвідомлював можливість саме таких наслідків і свідомо їх допускав. Коли ж ідеться про один несильний удар, раптовий конфлікт і непередбачувану фізіологічну реакцію ослабленого алкоголем організму, межа між умислом і необережністю стає надзвичайно тонкою. І від правильного її проведення залежить, чи проведе людина вісім років за ґратами, чи вийде на свободу.
