Що робити, коли вас мобілізували попри законне право на відстрочку? Саме така незаконна мобілізація стала предметом справи № 260/4848/26. Закарпатський окружний адміністративний суд 04 серпня 2026 року зобов’язав військову частину звільнити чоловіка та виключити його зі списків особового складу.
Давайте розберемося, як узагалі таке могло статися і чому суду довелося втручатися вдруге.
Усе почалося в листопаді 2024 року. Чоловік на той момент мав законне право на відстрочку від призову. Що таке відстрочка? Це передбачена законом підстава, яка дозволяє людині тимчасово не йти на військову службу. Наприклад, через сімейні обставини, стан здоров’я чи інші поважні причини.
Але в районному ТЦК та СП на цю відстрочку не зважили. 08 листопада 2024 року начальник ТЦК видав наказ № 998 про призов чоловіка на військову службу під час мобілізації. Вже 11 листопада його зарахували до списків особового складу військової частини наказом № 327. Ззовні все виглядало буденно, але підстави для призову були відсутні.
Чоловік не змирився і пішов до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 380/2204/25 наказ про його призов визнали протиправним і скасували. Суд чітко встановив: чоловік мав право на відстрочку, тож мала місце незаконна мобілізація. Це рішення набрало законної сили 12 грудня 2025 року.
Тут важливий юридичний нюанс. Скасування наказу означає, що документ не створює жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Простіше кажучи, ніби його ніколи й не було. Але на папері чоловік продовжував числитися у військовій частині.
Додамо ще один поворот сюжету. Після того як чоловік залишив частину, проти нього відкрили кримінальне провадження за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. Ідеться про самовільне залишення військової частини. Це серйозне звинувачення. Але 15 червня 2026 року слідчий Державного бюро розслідувань закрив провадження, бо в діях чоловіка не виявили складу злочину.
Кримінальне провадження мало ще одне значення. Поки воно було відкрите, військова служба чоловіка вважалася призупиненою. І саме через це перший суд у справі № 380/2204/25 свого часу відмовив у вимозі про звільнення. Тоді ще не було ані виправдувального вироку, ані закриття провадження. Тепер ситуація змінилася, і шлях до відновлення прав відкрився.
12 червня 2026 року чоловік подав командиру частини рапорт із проханням звільнити його та виключити зі списків. Логіка зрозуміла: раз суд визнав призов незаконним, то й подальше перебування у війську не має підстав. Проте 24 червня військова частина відмовила. Аргумент відповідача звучав так: стаття 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» не передбачає такої підстави для звільнення, як скасування наказу про призов.
І ось тут починається найцікавіша частина справи. Суд подивився на проблему не формально, а по суті.
Військова частина наполягала на буквальному тлумаченні закону. Мовляв, у статті 26 є вичерпний перелік підстав для звільнення, і незаконна мобілізація туди не входить. Формально це так. Але суд пояснив, чому такий підхід хибний.
Коли наказ про призов скасовують, правовий статус людини має повернутися до попереднього стану. До призову чоловік був військовозобов’язаним. Після призову став військовослужбовцем. Скасування наказу означає, що він знову має стати військовозобов’язаним. А всі наступні накази, пов’язані з його службою, теж втрачають силу, адже вони похідні від первинного незаконного рішення.
Зокрема, наказ командира частини від 11 листопада 2024 року № 327 про зарахування до списків особового складу також виявився протиправним. І це попри те, що командир частини безпосередньо не порушував закону. Він просто виконував те, що надійшло від ТЦК.
Наступний аргумент – відома доктрина «плодів отруйного дерева». Її суть проста: якщо дерево отруйне, то отруйні й плоди. Ця доктрина прийшла з практики судів США, а згодом її підхопив Європейський суд з прав людини у справах «Шабельник проти України», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та інших. Ідея така: якщо первинний наказ незаконний, то всі похідні рішення теж не мають юридичної сили. Неправомірні дії не можуть породжувати правомірний результат.
Окремо суд нагадав про принцип належного урядування. Його сформулював Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України». Суть у тому, що державні органи мають діяти вчасно, послідовно й прозоро. А головне, вони не повинні отримувати вигоду з власних помилок. Ризик будь-якої помилки має лягати на державу, а не на людину, якої ця помилка стосується.
Ще одна опора рішення – практика Верховного Суду. У постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 520/7954/22 підтверджено: якщо накази про мобілізацію визнані протиправними та скасовані, особу можна звільнити з військової служби. Протилежний підхід означав би, що люди, призвані внаслідок незаконної мобілізації, взагалі не мають дієвого способу відновити свої права.
Є й ще один важливий принцип. Стаття 19 Конституції України каже: органи влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачені законом. А стаття 65 нагадує, що захист Вітчизни – це конституційний обов’язок громадян, які відбувають військову службу відповідно до закону. Саме слово «відповідно до закону» тут ключове. Якщо призов відбувся всупереч закону, то й обов’язок служити не виникає належним чином.
Не забув суд і про право на ефективний засіб захисту. Його гарантує стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні «Дорани проти Ірландії» Європейський суд пояснив: ефективний засіб має не лише припиняти порушення, а й відновлювати порушене право. А в рішенні «Салах Шейх проти Нідерландів» додано: він має запобігати незворотним наслідкам.
Спирався суд і на Кодекс адміністративного судочинства України, і на статтю 129 Конституції України. Перший вимагає керуватися принципом верховенства права, друга нагадує: суддя незалежний і керується тим самим принципом. Тож навіть коли в законі бракує буквальної норми, суд має захистити людину. Адже справедливість не зводиться до формальностей.
Зрештою суд задовольнив позов повністю. Військову частину зобов’язали звільнити чоловіка з військової служби та виключити його зі списків особового складу.
Практично це означає, що військова частина має видати наказ про звільнення та внести відповідні записи. Людина повертається до статусу військовозобов’язаного. Жодних додаткових умов для цього вигадувати не потрібно. Саме таке пряме поновлення прав і обрав суд, щоб не змушувати людину знову ходити по інстанціях.
Ця справа цінна для всіх, хто опинився в подібній ситуації. Вона показує: відсутність конкретної підстави у статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» не означає, що людина має залишатися у війську після скасування наказу про призов. Інакше держава фактично санкціонувала б власні порушення та перекладала їхні наслідки на звичайних людей.
Захист порушеного права має бути реальним і практичним, а не ілюзорним. Інакше сама ідея правосуддя втрачає сенс.
