Мобілізація в Україні знову в центрі уваги після того, як Росія розгорнула нову хвилю примусового набору до армії. Офіційно Кремль називає це «добровільним укладанням контрактів», але з 17 російських регіонів надходять скарги на силові затримання чоловіків. Людей хапають просто на вулицях, везуть у військкомати й змушують підписувати документи з міноборони РФ. Президент Володимир Зеленський попередив про цю кампанію ще до початку так званих виборів у Росії – і тепер вона набирає обертів.
Кого і скільки реально зможуть залучити росіяни – питання дискусійне. Законодавчо РФ уже давно створила для себе безмежне поле для маневру. Указ про часткову мобілізацію від вересня 2022 року досі офіційно не скасований, хоча публічно про нього намагаються не згадувати. Паралельно ухвалені норми, що дозволяють укладати короткострокові контракти навіть із людьми, які мають судимість або обмежену придатність. Тобто з правової точки зору питання не «чи можна», а «скільки витримає система».
Експерти з військового планування припускають, що за місяць РФ здатна примусово поставити під рушницю від 30 до 50 тисяч осіб. Не йдеться про якісну підготовку – швидше про живу силу, якою можна затикати дірки на фронті. Проблема для України в тому, що навіть такий «гарматний м’ясний» ресурс здатен розтягнути лінію оборони й спровокувати нові напрямки. Про це говорять уже не перший місяць.
Чи відкриють окупанти нові фронти – залежить не лише від кількості мобілізованих, а й від логістики та техніки. Але ризики цілком реальні. Якщо раніше основний тиск припадав на Донбас, то тепер у Генштабі ЗСУ не виключають спроб наступу на Сумщині або повторного заходу на Харківщину. І коли такі плани почнуть реалізовуватися, українська мобілізація має бути готовою до гнучкого реагування. Це не лише про кількість повісток, а про швидкість ухвалення кадрових рішень.
Тут важливий момент: мобілізація в Україні зараз регулюється оновленим законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що набув чинності у травні 2024 року. Він уже знизив граничний вік призову з 27 до 25 років, зобов’язав громадян оновлювати облікові дані в ТЦК та запровадив чіткіші підстави для відстрочки. Але у відповідь на російські дії можуть з’явитися нові законодавчі ініціативи.
Про що може йтися в перспективі? По-перше – про подальше розширення категорій військовозобов’язаних. Наприклад, дискусії щодо зниження мобілізаційного віку до 23 або навіть 21 року вже точаться в парламенті. По-друге – про обмеження переліку професій, які дають право на бронювання. Сьогодні бронюється значна частина працівників критичної інфраструктури, але якщо загроза зростатиме, держава може звузити цей перелік. По-третє – про посилення відповідальності за ухилення. Кримінальний кодекс уже передбачає покарання, але з’явилися пропозиції запровадити додаткові адміністративні санкції, аж до арешту майна для тих, хто свідомо ігнорує повістки.
Крім правових механізмів, мобілізація в Україні неминуче зазнає змін на рівні самого процесу. Якщо Росія й далі гнатиме на фронт десятки тисяч людей без належного вишколу, наша оборона потребуватиме не стільки дзеркального збільшення чисельності, скільки технологічної переваги та якісного резерву. А резерв – це не тільки люди, а й навчальні центри. І тут знову вмикається закон: бюджетне фінансування навчальних полігонів, зміни до порядку проходження базової загальновійськової підготовки, можливе запровадження обов’язкових зборів для чоловіків, які ще не досягли мобілізаційного віку, але вже перебувають на обліку.
Хтось може запитати: «А чи не означатиме чергове посилення мобілізації в Україні, що ми просто копіюємо російський підхід?» Ні, різниця принципова. Наш закон будується на прозорості процедур і гарантіях прав військовослужбовця: ви маєте право знати, в яку частину вас направляють, отримати медичний огляд належної якості, оскаржити рішення ВЛК у суді. У РФ цього немає – там людину можуть схопити на зупинці й ранком наступного дня вже відправити на «нуль» без жодного вишколу.
Прогнозувати, скільки саме нових військовозобов’язаних доведеться залучити Україні, – справа Генштабу, а не юристів. Але зрозуміло одне: правове поле має бути готовим до будь-якого сценарію. Якщо вам особисто ще не надходила повістка, це не означає, що ваша зустріч із військкоматом не відбудеться через місяць. І краще вже зараз переконатися, що всі облікові документи у вас в порядку, а відстрочка (якщо вона справді законна) оформлена саме так, як того вимагає остання редакція закону.
Звісно, відкриття нових напрямків фронту – це передусім виклик для армії, а не для цивільних законодавців. Але і Верховна Рада, і Кабмін зараз перебувають у режимі, коли будь-яка суттєва зміна воєнно-політичної ситуації може спровокувати позачерговий законопроєкт. Тим, хто критично ставиться до потенційного зниження мобілізаційного віку або скасування окремих відстрочок, варто вже сьогодні вивчати юридичні механізми, якими вони можуть захистити свої права. Бо коли зміни відбуваються швидко, розбиратися в тонкощах постфактум – собі дорожче.
Тож мобілізація в Україні після нового російського призову майже напевно еволюціонуватиме. Не обов’язково завтра, але напрямок уже задано. І чим швидше суспільство, юристи та самі військовозобов’язані адаптуються до цих правових реалій, тим менше хаосу виникне тоді, коли держава скаже своє «треба».
