Президент України Володимир Зеленський нещодавно заявив, що Росія може використати 300 тисяч мобілізованих для відкриття нових ділянок фронту. Це не просто військовий прогноз – за ним стоять конкретні правові механізми, які варто розглянути уважніше.
За словами глави держави, подальша доля цих 300 тисяч мобілізованих прямо залежатиме від ситуації на сході України. Якщо там вдасться досягти успіху, на який розраховує Кремль, то частину сил перекинуть на інші напрямки. І тут з’являється перший юридичний нюанс.
Російське законодавство, зокрема указ про часткову мобілізацію, дозволяє використовувати призваних громадян для виконання завдань у зоні так званої «спеціальної воєнної операції». Однак міжнародне гуманітарне право вимагає, щоб військовослужбовці мали належну підготовку перед відправленням у бій. Коли йдеться про 300 тисяч людей, яких готують у прискореному режимі, постає питання: чи не порушує це базові права самих мобілізованих? Женевські конвенції наголошують на необхідності гуманного поводження з комбатантами, а навмисне кидання непідготовлених резервістів на найгарячіші ділянки може розцінюватися як зневага до їхнього життя.
Президент також окреслив можливі вектори: «буферна зона» та напрямок Чернігівщина–Київщина з боку Брянської області. Сама ідея «буферної зони» не має жодного юридичного підґрунтя в сучасному міжнародному праві. Жодна держава не може в односторонньому порядку створювати такі утворення на території іншої суверенної країни. Це пряме порушення Статуту ООН, який забороняє застосування сили проти територіальної цілісності. Тож будь-які спроби реалізувати цей сценарій лише додадуть аргументів для міжнародних судів.
Щодо північного напрямку – тут важливий практичний бік. Зеленський зазначив, що наразі в Брянській області немає скупчення особового складу, але техніку вздовж кордону фіксують. З погляду права, Україна має повне право відстежувати такі переміщення, адже йдеться про самооборону, закріплену статтею 51 Статуту ООН. Крім того, національне законодавство – Закон України «Про оборону» – покладає на державу обов’язок завчасно виявляти загрози.
Коли говорять про 300 тисяч мобілізованих, часто забувають про те, що ці люди формально залишаються громадянами з обмеженим набором прав. За російськими законами їх не можна безпідставно тримати на фронті понад визначені строки чи використовувати для виконання явно злочинних наказів. Відмова виконувати такий наказ – навіть у російській армії – формально має юридичні підстави. Інша річ, що на практиці це працює вкрай погано.
Крім того, варто пам’ятати: перекидання 300 тисяч мобілізованих на нові напрямки означатиме масштабне переміщення військ, яке не може залишитися непоміченим. Тут у дію вступають механізми міжнародного спостереження, зокрема через супутникові дані, які можуть стати доказами підготовки нової агресії. Такі докази потім фігурують у позовах до Міжнародного суду ООН або Міжнародного кримінального суду.
Цікаво, що в коментарі президента чітко простежується логіка: спочатку успіх на сході, потім розподіл сил. Але будь-який успіх на полі бою, здобутий із порушенням законів війни, не дає агресору жодних додаткових прав. Навпаки, він множить склад злочинів, за які доведеться відповідати. І 300 тисяч мобілізованих тут – не просто цифра, а потенційний обсяг людських доль, втягнутих у незаконну війну.
Залишається відкритим і питання про так звану «підготовку» цих резервів. Якщо вона проводиться нашвидкуруч, без належного навчання та медичного забезпечення, це може кваліфікуватися як порушення навіть внутрішніх російських норм. А з огляду на міжнародне право – як елемент злочинної недбалості командування.
Тож заява Зеленського – це не лише військове попередження. Вона ще раз підкреслює, що будь-які плани з використання 300 тисяч мобілізованих на нових ділянках фронту матимуть конкретний юридичний вимір. Ігнорувати його – означає йти шляхом, який рано чи пізно приведе на лаву підсудних.
