Додаткова угода в публічних закупівлях – річ, яка часто викликає суперечки між замовниками, прокуратурою та постачальниками. Особливо коли йдеться про продовження строків поставки. Саме така історія розгорнулася навколо справи № 927/478/25, де Верховний Суд у серпні 2026 року поставив остаточну крапку.
Давайте розберемося, що сталося і які уроки з цього можна винести.
Фабула справи: дрова, договір і невчасна поставка
Липень 2024 року. Лосинівська селищна рада на Чернігівщині проводить тендер на закупівлю дров’яної деревини для шкіл, дитсадків і старостатів – одинадцять локацій загалом. Переможцем відкритих торгів стає ФОП Омельченко Р. О. Сторони укладають договір на 594 880 грн. Товар – 520 кубометрів дров – потрібно поставити до 31 серпня 2024 року.
Але в серпні стає зрозуміло: вчасно все не вийде. Підприємець звертається до замовника з листом. Причини називає цілком життєві: аномальна спека, яка ускладнює заготівлю деревини, призов працівників до лав ЗСУ, занадто стислий термін поставки. Селищна рада погоджується – і 24 жовтня 2024 року сторони підписують додаткову угоду, яка продовжує строк поставки до 15 листопада.
Далі все йде за планом. Постачальник відвантажує товар сімома партіями, замовник оплачує кожну. Згодом, 18 листопада, сторони укладають ще одну угоду, якою розривають договір за обопільною згодою, зафіксувавши фактичний обсяг поставки – 448 кубометрів на 512 512 грн. Жодних претензій щодо якості чи вартості. Ну, здавалося б, звичайна робоча ситуація.
Та у травні 2025 року Ніжинська окружна прокуратура подає позов.
Чому прокуратура пішла до суду
Прокурор вимагав визнати додаткову угоду від 24.10.2024 недійсною та стягнути з підприємця майже 40 тисяч гривень – 21 360,77 грн пені та 18 120,96 грн штрафу. Аргументація була такою: продовження строків відбулося без належного документального підтвердження об’єктивних обставин, як того вимагає Закон України “Про публічні закупівлі”.
Чесно кажучи, позиція прокуратури не позбавлена логіки. Пункт 4 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі” справді дозволяє змінювати строки виконання зобов’язань лише за наявності документально підтверджених об’єктивних обставин. Те саме передбачає і підпункт 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.
Ключове слово тут – «документально підтверджених». І от навколо нього й розгорілася вся суперечка.
Перша інстанція: угода недійсна
Господарський суд Чернігівської області у вересні 2025 року повністю задовольнив позов. Логіка була прямолінійною: немає належного документального підтвердження об’єктивних обставин – немає законних підстав для продовження строків. Як наслідок – угода недійсна, штрафні санкції підлягають стягненню.
Здавалося б, усе логічно. Але Північний апеляційний господарський суд подивився на ситуацію значно глибше.
Апеляція: здоровий глузд проти формалізму
Апеляційний суд заглибився в деталі. І побачив те, чого не помітила перша інстанція. Підприємець письмово повідомив замовника про причини затримки. Навів конкретні підстави, які справді могли вплинути на строки. Замовник – селищна рада – ці підстави визнав обґрунтованими, добровільно погодився на зміни і не мав жодних претензій.
Більше того. Суд звернув увагу на те, що зміна строків не призвела до жодних негативних наслідків. Ціна договору не збільшилася. Товар поставлено в повному обсязі. Якість відповідає вимогам. І головне – прокуратура так і не змогла пояснити, яким саме чином це рішення порушило інтереси держави чи територіальної громади.
У постанові апеляції чітко зазначено: правомірна зміна строку виконання зобов’язання відповідає інтересам держави більше, ніж нарахування штрафних санкцій постачальнику, який об’єктивно не мав змоги вкластися в початкові строки через незалежні від нього обставини. Замовник ці обставини визнав поважними – і добровільно погодився на збільшення строків.
Що сказав Верховний Суд
У серпні 2026 року справа № 927/478/25 дійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Київська міська прокуратура подала касаційну скаргу, наполягаючи на скасуванні постанови апеляції та залишенні в силі рішення першої інстанції.
Прокурор посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Простіше кажучи – стверджував, що апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду в подібних справах. Зокрема, йшлося про постанови у справах № 910/21806/17, № 910/21100/21, № 926/3421/22, № 907/811/21 та інші, де суд касаційної інстанції наголошував на необхідності документального підтвердження підстав для зміни істотних умов договору.
Верховний Суд детально проаналізував усі доводи. І дійшов важливого висновку: практика, на яку посилався прокурор, справді існує, але в кожній із тих справ були свої, відмінні фактичні обставини. Суди встановлювали іншу картину подій – і тому отримували інший результат.
Тут критично важливий момент. Верховний Суд – це суд права, а не факту. Він не переоцінює докази і не встановлює нових обставин. Його завдання – перевірити, чи правильно апеляційний суд застосував норми закону до вже встановлених обставин справи. І колегія суддів визнала: застосування було абсолютно правильним.
Суд апеляційної інстанції не проігнорував висновки Верховного Суду з інших справ. Навпаки – він їх врахував, дослідив усі докази в сукупності, оцінив вірогідність кожного з них і дійшов обґрунтованого висновку про наявність документально підтверджених об’єктивних обставин. А отже, підстав для визнання додаткової угоди недійсною немає. Касаційну скаргу залишили без задоволення, постанову апеляції – без змін.
Практичні уроки для бізнесу
Коли ви укладаєте додаткову угоду про продовження строків у публічних закупівлях, варто подбати про документальне підтвердження причин. Лист до замовника з детальним описом обставин – це мінімально необхідний крок. Але якщо є можливість, додайте й інші докази: метеорологічні довідки про аномальну погоду, документи про мобілізацію працівників, інформацію від ваших постачальників про затримки.
Ключове – щоб замовник визнав ці обставини обґрунтованими. Його добровільна згода на зміну строків має велику вагу в суді. Адже саме замовник є розпорядником бюджетних коштів і саме він найкраще розуміє, що відповідає інтересам громади.
Ще один момент: прокуратура справді часто оскаржує подібні угоди. Але якщо продовження строків не призвело до збитків, не збільшило вартість договору і не порушило прав третіх осіб – суди дедалі частіше стають на бік замовника та постачальника. Особливо коли йдеться про роботу в умовах воєнного стану, де об’єктивні труднощі з виконанням зобов’язань виникають мало не в кожному другому випадку.
Бо державний інтерес – це не лише формальне дотримання процедур. Це ще й отримання потрібного товару в розумні строки, без зайвих втрат і без невиправданих штрафів для бізнесу, який продовжує працювати попри всі виклики.
