Уявіть, що ви домовляєтеся про щось надважливе з іноземними партнерами. Хто має право говорити від вашого імені? Як зробити так, щоб ці домовленості не були просто словами? Саме такі питання постають, коли ми дивимося на переговори президента Володимира Зеленського зі спецпосланцями президента США. У Києві надвечір неділі завершився перший раунд цих переговорів, і це не просто політична новина — це справжній юридичний кейс, який варто розібрати по поличках.
Зустріч відбулася за участі Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера — спеціальних представників Дональда Трампа. Далі має розпочатися другий, розширений раунд, куди запросили радників з національної безпеки Британії, Франції та Німеччини. Здавалося б, формат зустрічі цікавить лише дипломатів. Але з правової точки зору тут приховано чимало нюансів, які безпосередньо впливають на те, чи стануть результати переговорів обов’язковими для країн.
Хто і на якій підставі веде переговори
Коли ми говоримо про міжнародні зустрічі такого рівня, перше, на що звертає увагу юрист-міжнародник — це повноваження учасників. Президент України, згідно зі статтею 106 Конституції, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю, веде переговори та підписує міжнародні договори. Тобто Володимир Зеленський має беззаперечне право представляти державу без будь-яких додаткових документів. Це так звана «презумпція повноважень» для глав держав, закріплена ще Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року.
А от щодо спецпосланців Трампа ситуація трохи інакша. Стів Віткофф і Джаред Кушнер не є членами уряду США, тому їхні повноваження визначаються дорученням президента. Для юридичної сили майбутніх домовленостей важливо, чи мають вони письмове підтвердження права вести переговори і, тим більше, парафувати тексти угод. Якщо ні — усе, що обговорюватиметься, залишиться на рівні політичних намірів, а не правових зобов’язань. І це абсолютно нормальна практика для першого раунду.
Перший раунд — це не підписання договору
Багато хто сприймає будь-які переговори як негайний шлях до підписання документа. Насправді ж перший раунд у такому вузькому колі — це, як правило, зондування позицій. Юридичною мовою це стадія «обговорення рамок». Сторони з’ясовують, чи готові вони рухатися до якоїсь спільної мети, чи є принципові розбіжності, які унеможливлять навіть початок формальних процедур. Жодних зобов’язуючих актів на цьому етапі не укладають.
Коли ви читаєте новини про завершення першого раунду переговорів Зеленського, звертайте увагу на формулювання. Якщо офіційні особи кажуть про «конструктивний діалог», а не про «узгоджений текст», це означає, що юридичний процес ще попереду. Згадайте, як укладаються звичайні договори: спочатку сторони обговорюють умови на словах, потім юристи готують проєкт, і тільки потім ставлять підписи. Тут та сама логіка, тільки масштаб більший.
Розширений раунд і чому це важливо
Другий раунд переговорів за участю радників з нацбезпеки Британії, Франції та Німеччини — це вже зовсім інший правовий вимір. Коли до розмови долучаються представники трьох провідних європейських країн, мова, найімовірніше, йде про багатосторонні безпекові гарантії або нову архітектуру оборони. А це вже той випадок, коли майбутні домовленості можуть набути форми міжнародного договору, який потребуватиме ратифікації в парламентах кожної з країн.
Крім того, присутність радників з нацбезпеки свідчить про те, що обговорення переходить у практичну площину. Саме ці люди зазвичай координують військову та безпекову співпрацю, готують проєкти міжурядових угод. Тобто відбувається перехід від політичних заяв до конкретних правових інструментів. І тут важливо розуміти різницю між політичними деклараціями (які не мають обов’язкової сили) і справжніми договорами, що підпадають під дію Віденської конвенції.
На що звернути увагу в наступних новинах
Коли ви почуєте про завершення другого раунду переговорів Зеленського, зверніть увагу на три речі. По-перше, чи з’явилося спільне комюніке. Якщо так — це вже письмовий документ, який може мати політичну вагу, але не юридичну. По-друге, чи заявили сторони про підготовку проєкту угоди. Це означатиме, що юристи почали працювати над текстом. По-третє, чи згадується конкретний механізм гарантій. Якщо так, то швидше за все, йдеться про розробку міжнародного договору, який потребуватиме ратифікації Верховною Радою.
Корисно також пам’ятати, що переговори такого рівня часто супроводжуються паралельними консультаціями з парламентськими комітетами. Це потрібно, щоб уникнути ситуації, коли президент підпише угоду, а парламент відмовиться її ратифікувати. Тому, коли ми говоримо про юридичний бік цих зустрічей, не варто забувати про внутрішньодержавні процедури.
Прості аналогії для розуміння
Давайте порівняємо ці переговори з купівлею квартири. Спочатку ви зустрічаєтеся з продавцем, оглядаєте житло, ставите запитання — це перший раунд. Потім запрошуєте експертів — оцінювача, рієлтора, юриста — починається другий, розширений раунд. І тільки після цього готуєте договір купівлі-продажу, який підписуєте і нотаріально посвідчуєте. Так само і в міжнародних відносинах: спочатку політичне зондування, потім залучення профільних фахівців, і лише потім — юридичне оформлення.
Саме тому результати першого раунду переговорів Зеленського не варто сприймати як щось остаточне. Це скоріше «дорожня карта» для подальшої роботи юристів і дипломатів. І якщо другий раунд завершиться конкретними домовленостями про формат безпекових гарантій, ось тоді можна буде говорити про реальний правовий прогрес. А поки що ми спостерігаємо за цікавою стадією, яка у праві називається «підготовкою міжнародного договору».
