Скасування штрафу ТЦК – тема, яка сьогодні хвилює тисячі військовозобов’язаних. І не дарма. Отримати постанову на 17 000 гривень можна буквально за один день, а от довести її незаконність іноді доводиться місяцями. Саме така історія сталася з чоловіком, який звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, щоб оскаржити одразу два рішення про притягнення до адміністративної відповідальності. І в обох випадках суд став на його бік.
21 травня 2026 року тимчасово виконуючий обов’язки начальника місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки виніс щодо позивача дві постанови за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Кожна – зі штрафом у 17 000 гривень. Разом – 34 000 гривень. Сума, погодьтеся, не з тих, які хочеться просто так віддати державі.
Давайте розберемо, що саме стало підставою для цих рішень і чому суд у справі № 495/4602/26 їх скасував.
За що покарали чоловіка
Перша постанова (№ R539938) стосувалася невиконання обов’язку пройти повторний медичний огляд. У тексті рішення ТЦК йшлося про те, що позивач не пройшов військово-лікарську комісію, хоча був зобов’язаний це зробити відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3621-IX. Нагадаю: ця норма зобов’язувала громадян віком від 25 до 60 років, раніше визнаних обмежено придатними, пройти повторний медогляд до 5 червня 2025 року.
Друга постанова (№ R539934) – про неявку за повісткою. ТЦК стверджував, що позивач не прибув у визначені час і місце, чим порушив статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Здавалося б, усе логічно: є обов’язок, є його невиконання – ось вам і штраф. Але в обох випадках були нюанси, які змінили все.
Пропущені строки: чому перший штраф не встояв
Тут важливий момент, про який часто забувають і самі військовозобов’язані, і, як не дивно, представники ТЦК. Йдеться про строки накладення адміністративного стягнення.
Частина 9 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення чітко каже: за правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1, вчинені в особливий період, штраф може бути накладено протягом трьох місяців із дня виявлення, але не пізніше одного року з дня вчинення.
У нашій справі ситуація виглядала так. Порушення (непроходження ВЛК) було вчинене 5 червня 2025 року. Виявили його службові особи ТЦК 19 грудня 2025 року – саме цього дня вони звернулися до Національної поліції для адміністративного затримання позивача та доставки його для складання протоколу.
А тепер увага: три місяці з дня виявлення – це до 19 березня 2026 року. Коли ж ТЦК виніс постанову? 21 травня 2026 року. Тобто майже на два місяці пізніше, ніж дозволяв закон. І саме це стало першою підставою для скасування штрафу ТЦК.
Суд прямо вказав: адміністративне стягнення було накладене поза межами тримісячного строку. А це означає, що провадження у справі підлягало закриттю на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП – через закінчення строків, передбачених статтею 38.
Крім того, суд звернув увагу на характер самого правопорушення. Непроходження ВЛК до конкретної дати (5 червня 2025 року) – це не триваюче правопорушення. Воно вичерпується самим фактом невиконання обов’язку у визначений строк. Тут варто пояснити: триваючим вважається таке порушення, коли особа перебуває в стані безперервного невиконання обов’язку. Наприклад, не оновила облікові дані й далі їх не оновлює. А коли закон встановлює конкретний дедлайн – усе, після нього порушення вже відбулося. Жодного «тривання» немає. Отже, і підстав розтягувати перебіг строків давності теж немає.
Повістка, яку не вручили: другий штраф теж не витримав перевірки
Друга постанова стосувалася неявки за повісткою. І тут ключовим стало питання: а чи була вона взагалі належно вручена?
Порядок № 560, затверджений Кабінетом Міністрів України, чітко визначає, що вважається належним підтвердженням оповіщення військовозобов’язаного. Це або особистий підпис про отримання, або відеозапис вручення (чи відмови від отримання), або – у разі надсилання поштою – повідомлення про вручення чи відмітка поштового оператора про відсутність особи за адресою.
Що ж було в матеріалах справи? Лише опис поштового вкладення – документ, який підтверджує факт відправлення повістки, але ніяк не факт її отримання. Жодного зворотного повідомлення, жодної інформації про те, чи отримав позивач цей лист, а якщо ні – то чому.
Більше того, з’ясувався ще один цікавий момент. Повістка датувалася 22 листопада 2024 року і вимагала явки 5 грудня 2024 року за адресою, де ТЦК, за власним зізнанням, більше не працює після обстрілу 22 червня 2025 року. Тобто викликали людину в місце, яке на той момент уже не функціонувало. Парадоксальна ситуація, чи не так?
Суд погодився з доводами представника позивача: відсутність належних доказів вручення повістки означає відсутність події адміністративного правопорушення. А це – підстава для закриття справи згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП.
Чим усе закінчилося
Суд у справі № 495/4602/26 повністю задовольнив позов. Обидві постанови ТЦК було скасовано. Провадження в першій справі закрито через пропуск строків накладення стягнення, у другій – через відсутність події та складу правопорушення. Крім того, з відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 1331,20 гривні.
Ця справа – хороший приклад того, що скасування штрафу ТЦК цілком реальне, якщо уважно перевіряти процедурні моменти. Строки, належне вручення документів, доказова база – усе це має значення. І суди, як бачимо, готові це значення визнавати.
Кожен випадок, звісно, індивідуальний. Але якщо ви отримали постанову про адміністративне правопорушення за статтею 210-1 КУпАП і сумніваєтеся в її законності, перевірте насамперед дві речі: чи не минули строки для накладення стягнення та чи правильно вас повідомляли про обов’язок з’явитися до ТЦК. Іноді саме ці, здавалося б, технічні деталі стають вирішальними для скасування штрафу ТЦК.
