Ви чули про гучну відставку в Офісі Генерального прокурора? Ситуація справді нагадує політичний детектив, де події розгортаються стрімко, а за лаштунками залишається більше запитань, ніж відповідей. 7 вересня Президент Володимир Зеленський зібрав у себе керівників НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). А вже невдовзі після цієї розмови Генеральний прокурор Руслан Кравченко написав заяву на звільнення. Збіг? Не схоже.
Давайте розберемося, що саме сталося, чому це важливо і як пов’язані між собою ці події.
Спочатку – фактологічна канва. Зустріч із очільниками антикорупційних відомств справді відбулася 7 вересня. Ініціював її особисто Президент. Це підтверджують джерела, знайомі з перебігом переговорів. Але що цікаво – самого Кравченка на цій нараді не було. Він перебував в Офісі Президента, проте до кабінету, де йшла розмова, не заходив.
Ось пряма мова джерела: “Обговорювали, через що схеми в ОГП стали можливими, і повернення конкурсів у ОГП, деталі справ не обговорювали, звісно. Кравченко весь час сидів в ОП десь там, але в кабінет не заходив, поки була розмова у керівників з президентом”.
Тобто спочатку Зеленський вислухав думку антикорупціонерів, а вже потім – окремо – поспілкувався з Генпрокурором. І саме після цієї другої бесіди Кравченко ухвалив рішення піти.
Ключове питання, яке обговорювали на зустрічі, – це “схеми в ОГП”. Формулювання доволі розмите, але воно чітко вказує на системні проблеми всередині прокуратури. Йшлося не про конкретні кримінальні провадження чи деталі якихось справ. Президента цікавило інше: як так сталося, що в Офісі Генпрокурора виникли умови для зловживань? І що робити, аби цього більше не повторилося.
Другий важливий момент – повернення конкурсів. Це про прозорість кадрових призначень. Нагадаю, що після початку повномасштабної війни конкурсні процедури в багатьох державних органах були спрощені або тимчасово призупинені. Це виправдано з міркувань безпеки та швидкості ухвалення рішень. Але є й зворотний бік: без конкурсів зростають корупційні ризики, адже на посади можуть потрапляти люди не за фаховістю, а за лояльністю.
Повернення конкурсів в ОГП – це не просто технічне питання. Це маркер того, чи готова влада відновлювати доброчесні механізми навіть під час війни. І схоже, що саме це стало однією з головних тем розмови.
Тепер про саму відставку. Кравченко подав заяву після розмови з Президентом. Чи була це його особиста ініціатива? Чи, можливо, результат досягнутих домовленостей? Достеменно невідомо. Але сам факт того, що спочатку Зеленський радиться з антикорупційними органами, а потім ухвалює кадрове рішення щодо Генпрокурора, – це показовий алгоритм.
Керівники НАБУ та САП не є прямими підлеглими Генпрокурора. САП – це окрема структура, хоч і входить до системи прокуратури. А НАБУ взагалі незалежний орган. Тому коли Президент збирає їх разом, а Генпрокурор чекає за дверима, – це свідчить про рівень недовіри до очільника ОГП. І про бажання почути незаангажовану оцінку ситуації.
Кравченко обіймав посаду зовсім недовго. Його призначили у травні 2026 року, і він встиг пропрацювати близько чотирьох місяців. За цей час до нього було чимало запитань – і від громадськості, і від міжнародних партнерів. Зокрема, йшлося про кадрові призначення та ефективність розслідувань резонансних справ.
До речі, важливий нюанс: заява про відставку – це ще не звільнення. Генерального прокурора призначає та звільняє Президент за згодою Верховної Ради. Тож попереду – політичне голосування. І тут можливі різні сценарії.
Чому ця історія важлива для кожного з нас? Бо прокуратура – це не абстрактний орган. Саме вона представляє державне обвинувачення в судах, зокрема у справах про корупцію, воєнні злочини, колабораціонізм. Якщо в ОГП існують “схеми”, страждає не лише репутація влади. Страждає справедливість. І ми з вами як суспільство.
Повернення конкурсів – це шанс на відновлення довіри. Прозорі правила призначення прокурорів означають, що на посади приходитимуть фахівці, а не “свої люди”. Це довгий шлях, але без нього реформа прокуратури неможлива.
А що ж Кравченко? Він залишився в історії як Генпрокурор, який пішов після розмови Президента з антикорупціонерами. І це, мабуть, найкрасномовніший підсумок його короткої каденції. Чи буде наступник більш самостійним і принциповим? Чи справді запрацюють конкурси? Відповіді на ці запитання ми дізнаємося вже зовсім скоро.
А поки спостерігаємо, як змінюється владна конфігурація. І пам’ятаймо: кадрові рішення – це завжди лише верхівка айсберга. Справжні зміни починаються з інституцій, а не з прізвищ.
