Добровільні службові відрядження для жінок із малолітніми дітьми – тема, яка донедавна навіть не обговорювалася в українському правовому полі. 11 вересня 2026 року на сайті Кабінету Міністрів України стартував збір підписів під петицією №41/010908-26еп, і вона вже викликала жвавий інтерес серед юристів, роботодавців і самих жінок.
Давайте розберемося, про що саме йдеться і чому ця ініціатива варта уваги.
Що каже закон зараз
Стаття 176 Кодексу законів про працю України встановлює категоричну заборону: жінок, які мають дітей віком до трьох років, не можна направляти у відрядження. Жодних винятків. Жодних «а якщо». Заборона – абсолютна.
Ця норма з’явилася не на порожньому місці. Вона покликана захистити материнство, здоров’я малолітньої дитини та її право на постійний догляд. Логіка зрозуміла: малюк потребує матері поруч, а відрядження означає розлуку – іноді на кілька днів, іноді на тиждень чи більше.
Але є нюанс. Закон не запитує саму жінку, чи готова вона поїхати. Не бере до уваги її сімейні обставини, стан здоров’я, наявність допомоги від родичів чи можливість узяти дитину з собою. Він просто каже: «Ні». І це створює проблеми там, де їх не мало б бути.
Коли захист перетворюється на обмеження
Уявіть ситуацію. Жінка – провідна фахівчиня компанії, що працює на експорт. Саме вона знає продукт, вела ключові переговори до декрету, розуміє всі деталі контракту. Виходить із декретної відпустки, коли дитині виповнюється рік. І тут – важлива міжнародна виставка, де потрібна саме її присутність.
Але стаття 176 КЗпП каже: не можна.
Компанія втрачає контракт. Жінка втрачає професійні можливості. А головне – вона навіть не мала права вирішити. Її компетентність, досвід, бажання – усе це не має значення, бо закон уже вирішив за неї.
Керівниці, представниці українського бізнесу, фахівчині з міжнародних продажів, учасниці переговорів із закордонними партнерами – усі вони опиняються в однаковому становищі. І що прикро: часто йдеться про жінок, які цілком могли б поїхати. У них є з ким залишити дитину. Вони здорові. Вони хочуть працювати. Але закон каже «ні» – без варіантів.
Особливо гостро це відчувається зараз, коли українська економіка тримається на експорті, а кожен міжнародний контакт може означати нові інвестиції, робочі місця, податки в бюджет.
Про що петиція
Петиція №41/010908-26еп пропонує просте, але важливе рішення: замінити абсолютну заборону на принцип добровільної згоди. Жінка, яка має дитину до трьох років, зможе поїхати у відрядження – але виключно якщо сама цього захоче і підтвердить своє бажання письмово.
Тут важливий момент: роботодавець не отримує права примушувати. Жодного тиску. Усе вирішує сама працівниця. І це принципово.
Авторка петиції пропонує кілька конкретних запобіжників. По-перше, письмова згода має стосуватися конкретного добровільного службового відрядження – із зазначенням строку, місця та мети. Не можна підписати «загальну згоду на всі відрядження на рік наперед». Кожна поїздка – окреме рішення.
По-друге, відмова від поїздки не може бути підставою для звільнення, погіршення умов праці, зменшення зарплати чи будь-яких інших негативних наслідків. Жінка нічого не втрачає, якщо скаже «ні». Але отримує реальну можливість сказати «так», коли їй це потрібно.
А що із закордонними поїздками
Окремий і дуже чутливий момент – добровільні службові відрядження за межі України. Тут усе впирається не лише в КЗпП, а й у Правила перетинання державного кордону, затверджені постановою Кабміну від 27 січня 1995 року №57.
Петиція пропонує внести зміни й до цих правил: передбачити можливість виїзду за кордон для жінок із дітьми до трьох років, які добровільно направляються в належно оформлене відрядження. А також встановити чіткий перелік підтвердних документів – наказ роботодавця плюс письмова добровільна згода працівниці.
Це знімає головний ризик: ситуації на кордоні, коли прикордонник не знає, чи має жінка право на виїзд. Чіткий перелік документів – це передбачуваність і для працівниці, і для роботодавця, і для держави. Жодних сюрпризів на пункті пропуску.
Чому це важливо саме зараз
Країна третій рік живе в умовах повномасштабної війни. Український бізнес воює на економічному фронті: шукає нові ринки, будує партнерства, привозить валютну виручку. Участь кваліфікованих фахівців у міжнародних переговорах – не примха, а потреба. І коли частина цих фахівців – жінки, які народили дитину, але готові й далі працювати на перемогу (зокрема економічну), держава не повинна ставити їм штучні бар’єри.
Захист материнства, про який дбає стаття 176 КЗпП, не має перетворюватися на інструмент професійної ізоляції. Справжній захист – це коли жінка має право вибору. Коли вона може залишитися з дитиною, якщо вважає це потрібним. І коли вона може поїхати у добровільне службове відрядження, якщо її обставини це дозволяють.
На момент публікації цієї статті до завершення збору підписів під петицією №41/010908-26еп залишалося 89 днів. Чи набере вона необхідні 25 тисяч голосів – побачимо. Але розмова про баланс між захистом материнства та професійними правами жінок уже розпочалася. І це добре.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
