Скасування наказу про призов у суді – це не фантастика, а цілком реальний інструмент захисту. Справа №160/8401/26, яку розглянув Дніпропетровський окружний адміністративний суд, наочно показує, як формальний медичний огляд може коштувати військкомату цілого наказу. Чоловіка примусово відвезли до ТЦК, за один день «прогнали» через ВЛК і того ж дня виписали наказ про мобілізацію. Суд побачив, що огляд був лише на папері, і став на бік позивача.
Давайте розберемося, що саме сталося і чому це рішення важливе для кожного, хто може опинитися в подібній ситуації.
З чого все почалося
П’ятого березня 2026 року чоловіка, сержанта у віці 59 років, рано вранці посадили до автобуса в районі вулиці Червоний Камінь. За словами очевидців, це зробили працівники ТЦК та СП. У салоні перебував і лейтенант поліції, який, як зафіксувала перевірка, «усю дорогу не перешкоджав» тому, що відбувалося.
Чоловіка доставили до приміщення для проходження військово-лікарської комісії. Без повістки, без згоди, без жодного протоколу про затримання. Вже сама ця обставина стала першим пунктом звинувачень, які суд згодом визнає обґрунтованими.
Медичний огляд, якого майже не було
Того ж дня позаштатна ВЛК при ТЦК видала довідку № 2026-0305-1206-2353-3 про придатність до військової служби. Чоловікові встановили діагноз М54.1 – хронічна радикулопатія попереково-крижового відділу хребта. І ось тут починається найцікавіше.
Суд порівняв документи з вимогами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України. І виявив, що обов’язковий перелік обстежень не виконано. Позивачу не провели огляд лікаря-психіатра. Не зробили електрокардіограму (ЕКГ). Не взяли загальний аналіз крові та сечі, не перевірили на ВІЛ, гепатити В і С, не визначили групу крові та резус. Кудись зникли і вимірювання внутрішньоочного тиску з аналізом крові на цукор.
Але ж ці обстеження, нагадує суд, є обов’язковими для кожного військовозобов’язаного під час мобілізації. Особливо в період воєнного стану. Тобто формально людина нібито пройшла ВЛК, а фактично – ні.
Чому суд вийшов за межі позову
Тут важливий момент: позивач не просив окремо скасувати саму довідку ВЛК. Він оскаржував дії ТЦК і наказ про призов. Однак суд скористався частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, яка дозволяє вийти за межі позовних вимог заради ефективного захисту прав людини.
Логіка проста: якщо висновок про придатність ухвалено з порушенням процедури, залишати його в силі означало б дозволити призов людини без повноцінного медичного обстеження. Тому суд визнав протиправною і скасував і саму довідку ВЛК, і виданий на її підставі наказ про призов.
Кстати, тут суд провів чітке розмежування. Спосіб доставлення людини до ТЦК сам по собі не впливає на достовірність медичних даних. Навіть якби чоловіка привезли за повісткою, діагноз був би той самий. А от неповний перелік обстежень безпосередньо впливає на зміст висновку про придатність. Саме тому порушення процедури медогляду «потягло» за собою скасування наказу, а спосіб доставлення – ні.
Аргумент про вік, який не спрацював
Позивач наполягав, що ще у 2012 році досяг граничного віку перебування в запасі у 45 років і мав бути виключений з обліку. Однак суд цей довід відхилив, пославшись на статтю 28 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Для рядового, сержантського і старшинського складу граничний вік перебування в запасі становить 60 років. А чоловікові на момент подій було 59. Тобто на обліку він перебував законно. До речі, запис про виключення за віком у його обліковій картці так і не з’явився, що підтвердив ще один судовий розгляд у справі № 204/5038/24.
Чому суд відмовив у стягненні 71 000 гривень
Окрема історія – вимога відшкодувати витрати на правову допомогу. Позивач просив солідарно стягнути 71 000 гривень. Суд відмовив, і ось чому.
Договори про надання правової допомоги уклала не сама людина, а її донька, причому без доведених повноважень діяти від імені батька. Послуги за договорами надавало товариство з обмеженою відповідальністю, яке не має статусу адвоката чи адвокатського об’єднання. Чотири договори оформили в один день зі штучним дробленням сум, а один із них взагалі стосувався скарги до регіональної ВЛК, що не пов’язано зі спором. І головне: жодного доказу фактичної сплати коштів у справі немає.
Це важливий урок для тих, хто планує стягувати судові витрати: потрібні не просто договори, а квитанції, платіжки та належне оформлення представництва.
Підсумок, який не позбавляє відповідальності
Рішення виявилося частковим задоволенням. Суд визнав протиправним примусове затримання і доставлення, скасував довідку ВЛК та наказ № 229/М від 05.03.2026, а також зобов’язав виключити чоловіка зі списку призваних і направлених до військової частини. У решті вимог, зокрема про «постановку на військовий облік» якої не відбувалося (чоловік на обліку з 1987 року), і про судові витрати, відмовив.
Крім того, суд прямо наголосив, що питання про притягнення винних осіб до дисциплінарної чи іншої відповідальності вирішить окремою ухвалою за статтею 249 Кодексу адміністративного судочинства України. Тож історія на цьому, ймовірно, не завершується, а сам прецедент стане в пригоді кожному, хто сумнівається в чесності проведеного медогляду.
