Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки – норма, яка на папері виглядає як прояв гуманізму, а на практиці нерідко перетворюється на інструмент уникнення покарання без достатніх підстав. Саме таку ситуацію зафіксував Верховний Суд у справі № 752/13587/24, скасувавши ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року. Розберімося, що пішло не так і чому це рішення важливе для всіх, хто стикається з кримінальним правом.
Що сталося: земля, сміття і самовільне захоплення
Історія почалася наприкінці 2023 року. Чоловік – назвімо його ОСОБА_7 – був залучений до господарської діяльності зі збирання, оброблення та оптової торгівлі відходами. Цим бізнесом займався ФОП, який орендував неопалюваний склад у Києві на вулиці Новопирогівській, 50.
Але була проблема: дозволу на операції з відходами, передбаченого статтями 17, 41–42 Закону України «Про управління відходами», ніхто не отримував. А згодом ОСОБА_7 вирішив піти ще далі – самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності площею 0,0732 га навколо складу. Жодних звернень до Київської міської ради, жодних проєктів землеустрою, жодних договорів оренди. Просто зайняв – і розмістив на всій площі відходи: папір, картон, пластик, скло.
Ділянка, до речі, входила до санітарно-захисної зони. Це означає, що йшлося не лише про майнову шкоду територіальній громаді – під загрозою опинилася ще й екологічна безпека. Дії кваліфікували за частиною 2 статті 197-1 Кримінального кодексу України – самовільне зайняття земельної ділянки в санітарно-захисній зоні. Злочин нетяжкий, але все ж злочин.
Перша інстанція: «обстановка змінилася»
Голосіївський районний суд міста Києва 25 вересня 2024 року постановив: кримінальне провадження закрити, а ОСОБА_7 – звільнити від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки. Підстава – стаття 48 Кримінального кодексу України.
Чим керувався суд? Аргументи виглядали так: обвинувачений уперше вчинив нетяжкий злочин, має вищу освіту, одружений, щиро кається, повністю визнав провину. Потерпілих у провадженні немає. Сторона обвинувачення не заперечувала. А ще ОСОБА_7 звільнив самовільно зайняту ділянку – прибрав усі відходи.
На перший погляд – логічно. Але давайте копнемо глибше.
Що насправді означає «зміна обстановки» за статтею 48 КК
Стаття 48 Кримінального кодексу України передбачає: особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо на час провадження внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпечність або сама особа перестала бути суспільно небезпечною.
Ключове слово тут – «може». Це право суду, а не обов’язок. І для його реалізації потрібні не просто формальні підстави, а конкретні дані.
Що саме має встановити суд? Три речі. По-перше – яка обстановка існувала під час вчинення злочину. По-друге – у чому полягає її зміна на час розгляду справи. По-третє – які факти свідчать про втрату суспільної небезпечності діяння або особи.
Чесно кажучи, самого факту одруження чи наявності диплома для цього замало. Як і прибирання відходів – це радше усунення наслідків, а не доказ того, що людина більше ніколи не вчинить подібного. Зміна обстановки за статтею 48 КК – це не про «виправив те, що накоїв». Це про те, що або світ навколо змінився настільки, що вчинок більше не є суспільно небезпечним (скажімо, декриміналізація), або сама особа зазнала таких глибинних трансформацій, що повернення до протиправної поведінки виключене.
Чому апеляція не виправила помилку
Прокурор подав апеляційну скаргу. Його головний аргумент: суд першої інстанції не навів жодних доказів того, що обстановка справді змінилася настільки, щоб діяння втратило суспільну небезпечність. Так само не було даних про зміни в характеристиках особи, які настали саме після вчинення злочину. Прокурор також вказував на помилковість визнання щирого каяття та наголошував: відсутність потерпілих не є обставиною, яка суттєво впливає на можливість звільнення від кримінальної відповідальності.
І що ж апеляція? Київський апеляційний суд 26 лютого 2025 року залишив ухвалу без змін. Фактично переписав ті самі аргументи: вперше вчинений нетяжкий злочин, вища освіта, одруження, каяття, відсутність потерпілих. Жодного аналізу – лише загальні фрази.
Колегія апеляційного суду навіть послалася на те, що прокурор у суді першої інстанції нібито підтвердив – ОСОБА_7 перестав бути суспільно небезпечним. Але це прямо суперечило самій суті поданої апеляційної скарги. Виходить замкнене коло: прокурор оскаржує рішення, аргументуючи відсутністю підстав, а суд каже – ви ж самі раніше не заперечували.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу № 752/13587/24, дійшов однозначного висновку: апеляційний суд порушив вимоги статті 419 Кримінального процесуального кодексу України.
Суть порушення – апеляційна інстанція зобов’язана дати відповіді на всі доводи скарги. Натомість в ухвалі від 26 лютого 2025 року – лише коротке перерахування обставин, які вже фігурували в рішенні суду першої інстанції. Жодної оцінки того, чи дійсно обстановка змінилася настільки, щоб виправдати звільнення від кримінальної відповідальності через зміну обстановки.
Верховний Суд наголосив: таке формальне ставлення до статті 48 Кримінального кодексу України є істотним порушенням кримінального процесуального закону. Поза увагою апеляції залишилися ключові доводи прокурора про відсутність конкретних даних, які б свідчили, що ОСОБА_7 або обстановка навколо нього зазнали таких змін, які унеможливлюють вчинення нових злочинів. Справу направили на новий апеляційний розгляд.
Чому ця постанова має значення
Колегія суддів Верховного Суду фактично нагадала нижчим судам просту, але критично важливу річ: звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки – це не формальність і не автоматична опція для всіх, хто вперше скоїв нетяжкий злочин.
Потрібен аналіз. Якщо стверджується, що особа перестала бути суспільно небезпечною – мають бути конкретні факти, які це підтверджують. Якщо йдеться про зміну обстановки – треба показати, якою вона була і якою стала. І що саме в цій зміні унеможливлює повторне правопорушення.
У справі № 752/13587/24 Верховний Суд не сказав, що ОСОБА_7 не можна звільнити від відповідальності. Він сказав інше: рішення про таке звільнення має бути вмотивованим, а не декларативним. І це принципова позиція.
Коли судді апеляції знову візьмуться за цю справу, їм доведеться дати чітку відповідь: що саме змінилося в обстановці після грудня 2023 року? Чи достатньо самого факту прибирання відходів, щоб стверджувати – особа більше не становитиме загрози? І чи не перетворюється стаття 48 Кримінального кодексу України на своєрідну «індульгенцію» для тих, хто просто усунув наслідки власного правопорушення?
Від відповідей на ці запитання залежить не лише доля конкретного обвинуваченого, а й те, наскільки серйозно суди сприйматимуть весь інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки. Бо коли механізм, задуманий як прояв гуманізму, застосовують без належного обґрунтування – страждає не лише правосуддя, а й довіра до нього.
