Чи завжди невиплата заробітної плати вважається триваючим злочином і коли саме починають спливати строки давності? Верховний Суд дав однозначну відповідь у справі №454/3997/24, і вона може здивувати тих, хто звик думати, що керівник-боржник перебуває під загрозою покарання аж до моменту звільнення.
Уявіть ситуацію. Директор підприємства має на рахунках майже два мільйони гривень. Але замість того, щоб погасити борги із зарплати перед працівниками за вересень-грудень 2020 року, він 8 та 9 лютого 2023 року перераховує ці кошти на інше підприємство. Працівники залишаються без грошей, а директор стає фігурантом кримінальної справи за ч. 1 ст. 175 Кримінального кодексу України – безпідставна невиплата заробітної плати.
Здавалося б, усе очевидно: є склад злочину, є потерпілі, є збитки. Але далі починається найцікавіше.
Що вирішив суд першої інстанції
Сокальський районний суд Львівської області 24 березня 2025 року звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Підстава – ст. 49 КК, тобто закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрили, а цивільні позови потерпілих залишили без розгляду.
Як так вийшло? Річ у тім, що з моменту вчинення інкримінованих дій – 8 та 9 лютого 2023 року – до дня розгляду справи минуло понад два роки. А ч. 1 ст. 175 КК належить до кримінальних проступків, для яких строк давності становить саме два роки (п. 1 ч. 1 ст. 49 КК).
І ось тут – ключовий поворот. Прокурор у судовому засіданні 24 березня 2025 року не заперечувала проти звільнення обвинуваченого від відповідальності. Вона підтвердила: так, перерахування коштів відбулося 8 та 9 лютого 2023 року, строки минули, претензій немає. Звукозапис засідання це зафіксував.
Аргументи прокурора в апеляції та касації
Однак пізніше прокурор подала апеляційну, а потім і касаційну скаргу. Її головний аргумент: суд першої інстанції неправильно застосував ст. 49 КК, бо не врахував, що злочин за ч. 1 ст. 175 КК є триваючим.
Логіка прокурора була такою. Об’єктивна сторона цього кримінального правопорушення – бездіяльність. Отже, моментом його припинення слід вважати день звільнення директора з посади, тобто 15 липня 2024 року. І саме від цієї дати має починатися перебіг строків давності. А якщо так, то на момент розгляду справи два роки ще не минули.
Крім того, прокурор наголошувала: суд порушив ст. 288 КПК, бо не з’ясував думку потерпілих щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Львівський апеляційний суд 8 липня 2025 року залишив ухвалу місцевого суду без змін. І тоді справа пішла до Верховного Суду.
Що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду відхилила доводи прокурора. І ось чому.
По-перше, суд нагадав про ст. 337 КПК – судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення. А що написано в обвинувальному акті? Там чітко зазначено: злочинні дії – безпідставне перерахування коштів – вчинено 8 та 9 лютого 2023 року. Жодних інших дат чи періодів документ не містить. Отже, і відлік строків давності притягнення до кримінальної відповідальності суд має вести саме від цих дат.
Іншими словами, якщо сторона обвинувачення сама сформулювала обвинувачення так, що злочин виглядає як разова дія, а не триваюче правопорушення, – то згодом переконувати суд у зворотному пізно. Межі судового розгляду вже визначено.
По-друге, Верховний Суд звернув увагу на поведінку самого прокурора в суді першої інстанції. Вона ж погодилася, що строки минули, і не заперечувала проти звільнення обвинуваченого. Це окремий важливий момент, який апеляція чомусь проігнорувала.
Чи потрібна згода потерпілих
Окремо Верховний Суд роз’яснив питання про позицію потерпілих. Колегія суддів наголосила: інститут звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК не передбачає обов’язкової згоди потерпілої сторони. Застосування цієї норми є обов’язковим для суду за наявності відповідних підстав.
До речі, потерпілих у цій справі повідомляли про судові засідання через СМС-повідомлення ще 5 листопада 2024 року. Усі вони надіслали до суду заяви з проханням проводити розгляд без їхньої участі. Тож говорити про те, що їхню думку проігнорували, підстав немає.
Чому це рішення важливе
Справа №454/3997/24 – це нагадування про те, як критично важливо правильно формулювати обвинувачення ще на стадії досудового розслідування. Якщо слідство вважає, що невиплата зарплати була триваючим злочином, це має бути прямо відображено в обвинувальному акті – з конкретними датами початку і закінчення злочинної бездіяльності.
Інакше спрацює просте правило: що написано в обвинувальному акті, від того й рахуються строки давності. Суд не може вийти за межі обвинувачення, навіть якщо йому здається, що «по справедливості» треба було б інакше.
Ще один практичний висновок: позиція прокурора в суді першої інстанції має значення. Якщо прокурор погодився із закриттям справи через строки давності безпосередньо в засіданні, оскаржувати це рішення згодом буде вкрай складно. Верховний Суд такі «розвороти» процесуальної позиції оцінює критично.
Колегія суддів також підтвердила, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК – вона містить мотиви, з яких суд відхилив доводи прокурора. Жодних істотних порушень кримінального процесуального закону Верховний Суд не встановив.
У результаті ухвали Сокальського районного суду від 24 березня 2025 року та Львівського апеляційного суду від 8 липня 2025 року залишено без змін. Касаційну скаргу прокурора – без задоволення. Постанова Верховного Суду є остаточною.
