Пропозиція неправомірної вигоди службовій особі – серйозне звинувачення за ч. 3 ст. 369 КК України. Але навіть у таких справах обвинувачення може розсипатися, якщо докази зібрали люди без належних повноважень. Саме це й сталося у справі № 200/19472/17, де Верховний Суд 25 серпня 2026 року остаточно підтвердив виправдувальний вирок.
Історія почалася у квітні 2017 року в Дніпрі. За версією слідства, чоловік прийшов до управління захисту економіки й пообіцяв заступнику начальника 15 000 доларів США. Гроші нібито мали стати платою за «інформаційний супровід»: попередження про обшуки, слідчі дії та інші неприємності, пов’язані з фірмами, до яких він мав стосунок. Того ж дня його затримали після передачі 3 000 доларів. Кваліфікація – ч. 3 ст. 369 КК України, тобто пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище.
Здавалося б, усе серйозно. Але Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у квітні 2025 року виніс виправдувальний вирок. Дніпровський апеляційний суд 13 серпня 2025 року з ним погодився. Прокурор пішов до касації – і знову програв. Чому так?
Давайте розбиратися.
Що пішло не так у прокурора
Суд першої інстанції звернув увагу на дві фатальні деталі. І обидві стосуються повноважень.
Перша. Прокурор, який 12 квітня 2017 року подав до Апеляційного суду міста Києва вісім клопотань про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій – НСРД, на той момент не мав процесуальних повноважень у цьому провадженні. Постанова про призначення групи прокурорів, куди він увійшов, датована 13 квітня 2017 року. Тобто він звернувся до суду на день раніше, ніж отримав право діяти.
Різниця в один день – і наслідки руйнівні.
Друга. Слідчий, який 26 квітня 2017 року підписав повідомлення про підозру, взагалі не був включений до слідчої групи. Його прізвища немає ані в постанові про доручення досудового розслідування слідчій групі від 11 квітня 2017 року, ані в обвинувальному акті. Єдине місце, де воно згадується – витяг із ЄРДР від 26 квітня 2017 року.
І тут ми підходимо до ключового моменту, який варто запам’ятати.
Витяг з ЄРДР – не чарівна паличка
Прокурор у касаційній скарзі наполягав: інформація з витягів Єдиного реєстру досудових розслідувань підтверджує і статус прокурора, і повноваження слідчого. Мовляв, чого ще треба?
Але Верховний Суд чітко розставив крапки над «і». Витяг із ЄРДР – це лише згенерований програмними засобами документ, який засвідчує факт реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення. Він не є кримінально-процесуальним рішенням. Він не породжує правових наслідків щодо повноважень конкретних осіб.
Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає іншого. Процесуальне рішення про визначення прокурора або групи прокурорів, як і про визначення групи слідчих, має прийматися виключно у формі постанови. І ця постанова повинна бути в матеріалах досудового розслідування. Крапка.
Суд послався на правову позицію об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15). Її суть проста: відсутність постанови про призначення прокурора в матеріалах справи робить недопустимими всі докази, зібрані під його процесуальним керівництвом.
Аналогічний підхід застосували й до слідчого. Об’єднана палата у справі № 724/86/20 (постанова від 4 жовтня 2021 року) вказала: якщо немає постанови про призначення групи слідчих, усі докази, зібрані неналежним суб’єктом, – недопустимі.
Доктрина «плодів отруєного дерева» в дії
Коли немає повноважень у прокурора, який звертався за дозволом на НСРД, то й самі ухвали апеляційного суду про надання таких дозволів стають юридично нікчемними. А слідом за ними – і всі матеріали негласних слідчих дій, і протоколи огляду речей, складені на підставі цих ухвал.
Це і є класичне застосування доктрини «плодів отруєного дерева». Якщо дерево отруєне – отруєні й плоди. Якщо первісне процесуальне рішення ухвалене з порушенням – усе, що виросло на його основі, не має доказової сили.
Кримінальний процесуальний кодекс України у статтях 36, 37 та 110 вимагає, щоб кожна процесуальна дія виконувалася уповноваженою особою. Слідчий не був таким – отже, і повідомлення про підозру за ч. 3 ст. 369 КК України є нікчемним, як і всі подальші дії, побудовані на ньому.
Ключове тут ось що: суд не просто формально причепився до папірців. Ідеться про фундаментальний принцип – належну правову процедуру. Кожен учасник кримінального провадження має право на те, щоб до нього застосовували закон. Інакше весь процес втрачає сенс.
Чому апеляція не допомогла прокурору
Прокурор подав апеляційну скаргу, але Дніпровський апеляційний суд залишив виправдувальний вирок без змін. Верховний Суд, перевіряючи цю ухвалу, не знайшов порушень статті 419 КПК України – суд апеляційної інстанції детально розглянув усі доводи сторони обвинувачення й надав на них вичерпні відповіді.
Формальний апеляційний перегляд несумісний із завданнями кримінального провадження – цю тезу Верховний Суд повторює регулярно. І в цій справі апеляція свою роботу виконала сумлінно.
Окремо варто згадати технічну помилку районного суду, на яку посилався прокурор. Суд першої інстанції дійсно припустився неточності в даті й номері провадження. Але це описка, яка жодним чином не впливає на законність рішення.
Чому це рішення важливе
Колегія суддів сформулювала важливий висновок щодо застосування статей 247 і 248 КПК України. Слідчий суддя, розглядаючи клопотання про НСРД, зобов’язаний перевірити не лише службове посвідчення прокурора чи слідчого. Він має пересвідчитися в наявності процесуального статусу – постанови про групу слідчих або прокурорів. І зробити це потрібно як на момент подання клопотання, так і на час його розгляду.
Якщо повноваження не підтверджені, клопотання повертається. Усе логічно й суворо.
Для практикуючих юристів це рішення – нагадування про те, що процесуальні дрібниці не бувають дрібними. Відсутність однієї постанови в матеріалах справи здатна зруйнувати всю доказову базу. Для пересічних громадян – демонстрація того, як працює презумпція невинуватості на практиці.
Стаття 62 Конституції України говорить: обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Усі сумніви тлумачаться на користь особи. І ця справа – яскрава ілюстрація того, що ці слова мають реальну вагу, навіть коли йдеться про такий серйозний склад злочину, як ч. 3 ст. 369 КК України.
А тепер уявіть: ви опинилися в ситуації, де проти вас висунуто серйозне звинувачення, а докази зібрано з процедурними помилками. Чи знаєте ви, на що звернути увагу? Постанови про групу слідчих і прокурорів, дати в документах, ланцюжок повноважень – усе це має значення. Інколи – вирішальне.
