Уявіть: ви – власник чи користувач земельної ділянки, на якій ще багато років тому хтось проклав кабель. Жодного договору про це немає. Ви сплачуєте податки за всю площу, а частину землі фактично використовує інша компанія. Логічне бажання – змусити її оформити земельний сервітут і платити за користування. Але чи завжди суд стає на бік власника? Історія зі справи № 909/457/24, яку розглядав Верховний Суд, показує – не все так просто.
Про що сперечалися сторони
Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Євротранстелеком». Вимога була такою: встановити безстроковий оплатний земельний сервітут на користь відповідача та зобов’язати його внести відомості про це до державних реєстрів.
Коротко про передісторію. На земельній ділянці площею понад 13 гектарів в Івано-Франківську, яка перебуває в постійному користуванні залізниці, ще з початку 2000-х років прокладено волоконно-оптичні лінії зв’язку. Власник цих кабелів – ТОВ «Євротранстелеком». Площа, зайнята кабелем – приблизно 0,54 гектара.
Цікаво, що ініціатором встановлення земельного сервітуту виступив не власник кабелю (якому, здавалося б, це потрібно), а саме користувач землі – «Укрзалізниця». Мотивація позивача була зрозумілою: відсутність оформленого сервітуту заважає ефективно використовувати власність, сплачувати податки з урахуванням коефіцієнтів індексації та визначати охоронні зони в межах прокладеного кабелю.
Кілька разів залізниця зверталася до «Євротранстелекому» з пропозицією укласти договір. У відповідь – відмова. Тому й виник судовий спір.
Що таке земельний сервітут і коли він потрібен
За законом, земельний сервітут – це право обмеженого користування чужою земельною ділянкою. Визначення міститься у статті 401 Цивільного кодексу України та статті 98 Земельного кодексу України. Сервітут дозволяє, скажімо, прокладати кабель, проходити чи проїжджати через сусідню ділянку, якщо інакше задовольнити свої потреби неможливо.
Ключова умова – сервітут встановлюють лише тоді, коли потреби особи не можна задовольнити в інший спосіб. Саме про це говорить стаття 401 Цивільного кодексу України. І це стало каменем спотикання у справі.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Якщо домовитися не вдалося – спір вирішує суд за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. І отут важливий нюанс: позивачем може бути не лише той, кому потрібне чуже майно, а й власник цього майна. Верховний Суд неодноразово підтверджував це у своїх постановах.
Чому суди відмовили залізниці
Господарський суд першої інстанції, а за ним і апеляція, відмовили в позові. Верховний Суд залишив ці рішення без змін. Давайте розберемо аргументи.
По-перше, і це найголовніше – сторони ще у 2001-2002 роках уклали низку угод про співробітництво. Генеральна угода № 589/01 від 27 грудня 2001 року та Угода про співробітництво від 17 січня 2002 року детально врегулювали питання будівництва, експлуатації, обслуговування та ремонту волоконно-оптичних ліній зв’язку. Причому технічне обслуговування і аварійний ремонт виконує сама залізниця.
Тобто між сторонами вже існують договірні відносини, які охоплюють усе, що стосується кабелю. Встановлення земельного сервітуту цими угодами не передбачалося, і сторони свідомо не включали таку умову. Отже, потреби відповідача вже задоволені наявними домовленостями – без жодного сервітуту.
По-друге, суди звернули увагу на те, що кабель прокладався в межах спільної діяльності сторін. Частину оптичних волокон використовує сама залізниця для власних технологічних потреб. А «Євротранстелеком» – для комерційних цілей. Тому встановлення сервітуту, за логікою судів, не змінило б фактичного становища сторін і не надало б відповідачу жодних нових прав.
По-третє, позивач не надав належної технічної документації – ані документації із землеустрою щодо меж частини ділянки, на яку пропонувалося встановити сервітут, ані інших документів, які б дозволили чітко визначити площу і межі.
Ну і нарешті – листи «Укрзалізниці» з пропозицією укласти договір не містили конкретних умов і критеріїв, необхідних для встановлення сервітуту. А без цього суд не може вважати, що сторона вжила достатніх заходів для досудового врегулювання.
Що сказав Верховний Суд
Касаційна скарга «Укрзалізниці» базувалася на тому, що немає чіткого висновку Верховного Суду про те, хто саме має право ініціювати встановлення сервітуту і як захистити інтереси власника землі, якщо інша сторона відмовляється від укладення договору.
Але колегія суддів зазначила: такі висновки вже є. Починаючи з постанови від 15 грудня 2021 року у справі № 918/303/21, Верховний Суд послідовно підтверджує: власник земельної ділянки має такі самі права на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, як і особа, яка потребує використання чужої землі. Жодних обмежень тут немає.
Але право на позов – це одне. А от довести необхідність сервітуту – зовсім інше. У цій справі «Укрзалізниця» цього зробити не змогла. Суди встановили, що відносини між сторонами вже повністю врегульовані договорами, а отже, земельний сервітут просто не потрібен.
Крім того, Верховний Суд зауважив: реструктуризація, зміна форми власності чи організаційної структури сторін не впливає на чинність Генеральної угоди та Угоди про співробітництво. Тобто зміна статусу «Укрзалізниці» на акціонерне товариство не створює нових підстав для встановлення сервітуту.
Скільки коштувала ця справа
Окремий момент, який вартий уваги – витрати на адвокатів. Господарський суд стягнув із залізниці 16 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу відповідача, хоча той просив 32 000.
Цікаво, що суд зменшив суму з огляду на те, що «Укрзалізниця» подала аж дванадцять однотипних позовів до «Євротранстелекому» в різних регіонах. Правова позиція відповідача в усіх цих справах була ідентичною, тому адвокат, на думку суду, не потребував значних зусиль для підготовки документів у кожній окремій справі.
Верховний Суд із таким підходом погодився. А додатково ще й стягнув із залізниці 10 500 гривень витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем уже під час касаційного розгляду.
Загалом ця справа – хороша ілюстрація того, що земельний сервітут не можна «нав’язати» іншій стороні просто тому, що вам цього хочеться. Потрібно довести, що без нього справді ніяк. Якщо ж відносини між сторонами вже врегульовані іншими договорами – суд, найімовірніше, скаже «ні». І, як бачимо, дванадцять майже однакових позовів ситуацію не змінюють – скоріше навпаки, збільшують рахунок за адвокатів.
