Операція “Вівальді” залишалася непоміченою для ворога завдяки тому, що про неї не повідомляли в офіційних звітах. Командир особисто доповідав головнокомандувачу, а українські OSINT-аналітики свідомо не висвітлювали перебіг подій. Про це розповів командир Третього армійського корпусу бригадний генерал Андрій Білецький на зустрічі з журналістами.
Кожна військова операція має свій ступінь ризику. Але коли йдеться про збереження життів і раптовість, таємниця стає зброєю. Операція “Вівальді” – саме такий випадок. Її успіх залежав від того, чи зможуть Збройні Сили України приховати підготовку та просування від очей противника. І це вдалося.
Хто знав про операцію
За словами бригадного генерала Андрія Білецького, про операцію були обізнані двоє високопосадовців: Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський та Головнокомандувач генерал Михайло Драпатий. Обидва не лише знали, а й погодили відсутність офіційних звітів.
“І Головнокомандувач генерал Сирський, і Головнокомандувач генерал Драпатий – обидва знали про операцію і обидва погодили відсутність офіційних звітів”, – наводить пряму мову Білецький.
Це рішення виглядає незвичним для стандартної військової бюрократії. Зазвичай кожен крок фіксується в документах, щоб мати повну картину. Але тут свідомо відмовилися від письмових звітів. Чому? Бо будь-який папір може стати джерелом витоку.
Дельта, звіти і витоки
Одним із ключових інструментів для відстеження обстановки в ЗСУ є система “Дельта”. Вона дозволяє командирам бачити оперативну картину в режимі реального часу. Проте навіть така захищена система не гарантує повної конфіденційності.
“Ми не відмічали наше просування ні в “Дельті”, бо бувають витоки – не самої системи, але в підрозділах”, – пояснив генерал.
Витоки трапляються не через злам системи, а через людський фактор. Хтось із військовослужбовців може ненавмисно або навмисно поділитися інформацією. Тому командування вирішило взагалі не фіксувати просування в письмових звітах.
“Ми не фіксували це в письмових звітах”, – додав Білецький.
Замість цього командир особисто доповідав Головнокомандувачу приблизно раз на кілька тижнів. Такий формат усного звітування мінімізував ризик витоку. Інформація передавалася лише тим, кому це було необхідно знати.
Роль OSINT-спільноти
Окремо варто відзначити позицію українських OSINT-аналітиків. OSINT (Open Source Intelligence) – це розвідка на основі відкритих джерел. Зазвичай такі фахівці аналізують супутникові знімки, соцмережі, повідомлення в медіа та інші публічні дані, щоб встановити перебіг подій.
Але цього разу вони пішли назустріч військовим і не висвітлювали інформацію про операцію “Вівальді”. Це рідкісний випадок, коли відкриті джерела свідомо замовчували важливі дані. І це допомогло зберегти таємницю.
Що це означає для військової стратегії
Історія операції “Вівальді” показує, що іноді найкращий захист – це відсутність паперів. Не тому, що бюрократія погана, а тому, що війна вимагає гнучкості. Командування готове відступати від стандартних процедур, якщо це рятує життя і забезпечує раптовість.
Звісно, такий підхід можливий лише за високого рівня довіри між командирами. Генерал Білецький особисто звітував головнокомандувачу, і це створювало додатковий захист. Чим менше людей знають про операцію, тим менше шансів, що інформація просочується.
Війна – це не лише зброя, а й інформаційна тиша. Іноді тиша гучніша за будь-які звіти.
