Удари по Епіцентру в Харкові, Запоріжжі, Вінниці та Полтаві – це воєнний злочин, і міжнародне право має для нього цілком конкретну кваліфікацію. Менш ніж за добу чотири міста й чотири торговельні центри. Про це повідомила керівниця департаменту зі зв’язків із громадськістю компанії Юлія Чудновець. Саму ситуацію в компанії описали словами тотальне знищення мережі.
Нижче – про те, як право дивиться на такі атаки, що доводиться доводити в суді й куди звертатися, якщо ваш бізнес або ваша родина постраждали від подібного удару.
Чому торговельний центр – цивільний об’єкт
Головне правило війни записано в статті 48 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1977 року. Сторони конфлікту зобов’язані завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, цивільні об’єкти та військові цілі. Удари допустимі лише по військових цілях.
Що вважається військовою ціллю? Стаття 52 того ж протоколу відповідає: об’єкт, який через свій характер, розташування або використання робить ефективний внесок у воєнні дії, а його знищення дає явну воєнну перевагу. Торговельний центр під це визначення не підходить: там продають плитку, пральні машини й велосипеди.
Далі нюанс, про який згадують рідко. Пункт 3 статті 52 містить презумпцію: якщо є сумніви, чи використовується об’єкт, зазвичай призначений для цивільних потреб, у воєнних діях, вважається, що не використовується. Тягар доведення лежить на тому, хто стріляє, а не на тому, у кого влучили.
Чи буває магазин законною ціллю? Теоретично так, якщо всередині справді облаштували склад боєприпасів. Але навіть тоді працює принцип пропорційності зі статті 51: шкода цивільним не може бути явно надмірною порівняно з очікуваною воєнною перевагою.
Що каже Римський статут
Римський статут Міжнародного кримінального суду називає такі дії злочинними прямо. Пункт ii частини 2 статті 8 – умисні удари по цивільних об’єктах, тобто по об’єктах, які не є військовими цілями. Пункт iv тієї самої статті – умисний напад із усвідомленням, що він завдасть надмірної шкоди цивільним об’єктам.
Слово умисний тут не випадкове. Прокуратура МКС доводить не сам факт влучання, а те, що командир знав або свідомо не цікавився цивільним характером об’єкта. І ось тут серія ударів по одній мережі протягом доби стає юридично промовистою: на випадковість це вже не схоже.
Україна Римський статут не ратифікувала, але двічі визнавала юрисдикцію суду – у 2014 і 2015 роках. Після 24 лютого 2022 року МКС відкрив повне розслідування ситуації в Україні. А в березні 2023 року видав ордер на арешт Володимира Путіна. Тож цей механізм не паперовий.
Українське кримінальне право
Національний шлях коротший. Стаття 438 Кримінального кодексу України – порушення законів і звичаїв війни, і знищення цивільних об’єктів названо серед складів цього злочину. Стаття 437 – планування, підготовка й ведення агресивної війни.
Санкція статті 438 сягає довічного позбавлення волі, якщо дії поєднані з умисним убивством. Слідство ведуть СБУ та Офіс Генерального прокурора, справи слухають українські суди. Вироки вже є, зокрема за обстріли житлових районів і критичної інфраструктури. Строк давності до воєнних злочинів не застосовують – це прямо закріплено в статті 29 Римського статуту.
Злочин проти людяності чи воєнний злочин
Кваліфікація може бути подвійною. Стаття 7 Римського статуту описує злочини проти людяності: це діяння, вчинені в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення. Одиничний обстріл під це визначення не підпадає, а ось серія ударів по об’єктах однієї мережі в різних регіонах – уже ближче.
Для постраждалих практичної різниці майже немає. І воєнні злочини, і злочини проти людяності мають універсальний характер, а отже, розслідувати їх може будь-яка країна, яка визнає свою юрисдикцію. Кілька держав Європи вже ведуть власні справи за принципом універсальної юрисдикції.
Хто відповідає: виконавець чи той, хто наказав
Обидва. Стаття 28 Римського статуту закріплює відповідальність командира: якщо він знав або мав знати про злочини підлеглих і не вжив заходів, він відповідає нарівні з ними. Посилання на виконання наказу не звільняє від відповідальності, коли наказ явно злочинний.
Ще один вимір – заочний процес. Українське законодавство дозволяє спеціальне досудове розслідування щодо тих, хто переховується за кордоном. Обвинувальні вироки ухвалюють без підсудного в залі, і це не формальність: вони відкривають шлях до арештів активів і міжнародного розшуку.
Як доводять воєнний злочин на практиці
Суд не оцінює, наскільки цинічним був наказ. Він працює з доказами, і ланцюг тут складається з кількох ланок.
- Що зруйновано і чи справді об’єкт був цивільним: правовстановлюючі документи, техпаспорти, договори оренди.
- Чи були поруч військові цілі: супутникові знімки, дані моніторингових місій, свідчення місцевих.
- Яку зброю застосували: уламки, маркування, висновки вибухотехніків.
- Хто віддав наказ: перехоплення розмов, дані розвідки, відкриті джерела.
Кожен елемент окремо виглядає дрібним. Разом вони утворюють ланцюг, на якому тримається вирок. Тому бізнесу варто зберігати все: фото до і після, інвентаризацію, листування з орендарями, страхові акти.
Де шукати відшкодування
Компенсацію не виплачують за фактом злочину. Її треба юридично оформити, і шляхів кілька.
Реєстр збитків, створений за резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/5 від 14 листопада 2022 року й розгорнутий Радою Європи, приймає заяви від постраждалих. Це поки що не гроші, а зафіксована вимога. Без неї розраховувати на майбутній репараційний механізм нічого.
Позови в українських судах проти держави-агресора працюють, хоч виконання й ускладнене. Практичніший шлях – арешт російських активів за кордоном і стягнення через іноземні юрисдикції.
Страхові виплати залежать від умов полісу. Класичне виключення про воєнні дії діє не завжди, а у великих корпоративних програмах часто є окреме покриття політичних ризиків.
Куди звертатися першим кроком
Якщо ваш об’єкт постраждав, послідовність проста. Поліція та ДСНС фіксують факт і складають протокол. Далі – заява до СБУ або обласної прокуратури про вчинення воєнного злочину. Паралельно – заява до Реєстру збитків, поки свідчення свіжі, а документи під рукою.
Не зайве звернутися й до правозахисних організацій, які документують удари та передають матеріали до МКС. У них часто є юристи, готові безкоштовно підготувати заяви й супроводити справу.
У мережі Епіцентр є юридичний ресурс і штат юристів. У приватного підприємця, чий магазин зруйнували тим самим ударом, такого ресурсу немає. Різниця тут не в праві, а в доступі до нього. Це, мабуть, головне, що варто тримати в голові, коли читаєш новини про чотири міста за одну добу.
