Виключення з військового обліку чимало чоловіків сприймають як довічний квиток на спокій. Мовляв, якщо колись зняли з обліку, то це назавжди. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/1957/26 показує, що це зовсім не так. І водночас демонструє, як одна необережна відмітка в реєстрі здатна зіпсувати людині життя.
Коротко про суть спору. Чоловіка ще у вересні 1999 року виключили з військового обліку, бо його засудили до позбавлення волі за тяжкий злочин. У військовому квитку стояла відповідна відмітка, а в застосунку «Резерв+» у травні 2025 року він бачив себе як «не військовозобов’язаний». Тобто людина була впевнена: облік для неї закрито назавжди.
Але у січні 2026 року все змінилося. У Кам’янці-Подільському, де чоловік працював водієм-далекобійником, його зупинили представники ТЦК та СП. Вони перевірили документи й повідомили: підстав для виключення з обліку немає, треба вставати на облік. Після оновлення даних у «Резерв+» у кабінеті з’явився статус військовозобов’язаного, а разом з ним – позначка «Порушення правил військового обліку» і дані про те, що його розшукує ТЦК.
Ось тут і починається найцікавіше. Чоловік пішов до суду й просив визнати дії ТЦК протиправними, прибрати з Реєстру відомості про порушення та розшук, а також повернути йому статус виключеного з обліку. Суд задовольнив позов частково – і ця частковість дуже показова.
Розшук і «порушення» без протоколу: суд став на бік людини
Почнімо з тієї частини, яку позивач виграв. Ключ до неї – Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів». Його пункт 20-1 частини першої статті 7 прямо каже: до Реєстру вносять відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210 та 210-1 КУпАП. Тобто про порушення правил військового обліку можна писати в Реєстр лише тоді, коли є реальне притягнення до відповідальності.
Давайте розберемося, що це означає на практиці. Щоб покарати людину за статтею 210 КУпАП, потрібно скласти протокол і винести постанову. Без цих документів жодного порушення юридично не існує. А тепер питання: чи були такі документи щодо позивача? Виявилося, що ні.
Суд прямо перелічив те, чого відповідач не довів. По-перше, немає доказів формування та вручення повістки. По-друге, немає підтвердження обов’язку прибути за нею. По-третє, немає ані протоколу, ані постанови про адміністративне правопорушення. А без протоколу і постанови звернення до Національної поліції щодо затримання людини теж втрачає сенс.
Тут важливий момент: відповідач узагалі не подав відзив на позов. Він отримав ухвалу про відкриття провадження, але промовчав. І суд, керуючись частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за наявними матеріалами. Коли ТЦК не може підтвердити власні дії документами, це майже завжди працює проти нього.
Результат: суд визнав протиправними дії ТЦК щодо внесення даних про порушення правил військового обліку і зобов’язав прибрати ці відомості з Реєстру. Тобто людину незаконно записали в порушники й незаконно оголосили в розшук – за законом для цього не було жодних підстав.
Чому це важливо на практиці? Дані про розшук – не просто службова позначка. Вони дають поліції формальну підставу затримати людину й доставити її до ТЦК. Саме тому суд зобов’язав прибрати і сам запис про порушення, і згадку про розшук. Якби чоловік залишив цю відмітку, вона могла б знову спрацювати в найнесподіваніший момент.
А ось виключення з обліку повернути не вдалося
Друга частина позову провалилася, і причина тут глибша, ніж здається на перший погляд. Чоловік вимагав, щоб суд зобов’язав ТЦК внести до Реєстру відомості про його виключення з військового обліку. Логіка позивача була простою: мене колись виключили, отже, я й далі поза обліком.
Суд подивився на це інакше. Він нагадав про Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» №2232-XII. Точніше, про те, як змінилася його стаття 37. Раніше засудження до позбавлення волі за тяжкий злочин було підставою для виключення з обліку. Але у квітні 2024 року цю статтю виклали в новій редакції. І в чинному переліку підстав для виключення такої підстави більше немає.
Ось тут і криється ключова думка рішення. Військовий обов’язок – це триваючий стан, а не одноразова подія. Правове становище людини визначає закон, який діє на конкретний момент. Старе виключення з обліку не дає безстрокового звільнення від обов’язку. І коли закон перестав передбачати відповідну підставу, минулий статус автоматично не зберігається.
Чи порушує це принцип, за яким закон не має зворотної дії? Суд каже, що ні. Застосування нової редакції статті 37 до становища людини після набрання нею чинності – це безпосередня дія закону, а не надання йому зворотної сили. Це різні речі, і плутати їх не варто.
Принагідно зауважимо: зняття і виключення з обліку за Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» – різні речі. Зняття зазвичай пов’язане з переїздом чи іншими обставинами, а виключення має закритий перелік підстав. Якщо підстави з цього переліку немає, суд не може змусити ТЦК вигадати її самостійно.
Цікаво, що чинна редакція Закону прямо передбачає взяття на облік тих, хто прибув після відбування покарання з установ виконання покарань. Тобто законодавець свідомо повертає таких людей на облік, а не залишає їх назовні.
Суд також перевірив, чи не підпадає позивач під інші підстави виключення. Не досяг граничного віку перебування в запасі, не визнаний непридатним до служби – а саме на цих підставах закон і дозволяє виключати з обліку. Нічого з цього не підтвердилося.
Показово, що суд не став оцінювати моральний бік ситуації. Він дивився лише на те, чи є в законі підстава виключати людину з обліку зараз. І відповідь була однозначною: немає. Тому вимогу про повернення старого статусу суд відхилив як таку, що суперечила б самому закону.
«Мене взяли на облік без моєї присутності»: цей аргумент не спрацював
Позивач наполягав, що його поставили на облік без присутності та без документів. Але суд звернув увагу на його ж пояснення. Виходило, що того дня чоловік особисто пред’явив представникам ТЦК документи, а потім був доставлений до центру. У військовому квитку з’явився запис, засвідчений печаткою, про проходження медичної комісії.
Другий аргумент стосувався місця обліку. Чоловік зареєстрований у Волноваському районі Донецької області, а як внутрішньо переміщена особа живе в Білій Церкві. Він вважав, що на облік мали ставити за місцем фактичного проживання. Суд не погодився: закон покладає обов’язок стати на облік за місцем перебування на самого військовозобов’язаного. А цього обов’язку чоловік не виконав ще з 2022 року.
До речі, окремо суд зауважив: конкретний ТЦК, де людина має перебувати на обліку, не змінює її статусу. Це питання вирішують через зняття з обліку у зв’язку з вибуттям і взяття за новим місцем. Але таких вимог позивач не заявляв.
Що з витратами
Позов задовольнили частково, тому й судові витрати поділили. Чоловік сплатив 2662,40 грн судового збору за дві немайнові вимоги. Оскільки виграш стосувався однієї з них, суд стягнув на його користь 1331,20 грн за рахунок бюджету відповідача. Рішення можна оскаржити до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів.
Що з цього випливає для чоловіка? Незаконну відмітку про порушення він прибрав. А питання місця обліку – Біла Церква чи Кам’янець-Подільський – доведеться вирішувати окремо, через зняття і взяття на облік за новим місцем проживання.
Історія ця показує дві речі одночасно. Незаконний запис у реєстрі можна прибрати через суд, якщо ТЦК не має на нього документів. Але виключення з військового обліку, отримане багато років тому за підставою, якої вже немає в законі, не варто сприймати як броню на все життя.
