Сергій Стерненко за роки повномасштабної війни пройшов шлях від громадського активіста і популярного блогера до одного з найвідоміших українських волонтерів, а згодом – радника міністра оборони.
Якщо ви бодай трохи стежите за волонтерським рухом, це ім’я вам точно траплялося. А якщо ні – давайте розберемося, у чому тут справа.
Від активізму до великої аудиторії
Починалося все не з дронів. Спершу був громадський активізм, потім – блог. Youtube-канал Сергія Стерненка зібрав понад 2 мільйони підписників.
Сама по собі цифра нічого не значить. Але тут вона перетворилася на інструмент. Аудиторія стала тим, що згодом дозволило запускати масштабні збори.
До речі, саме в цьому вузол усієї історії. Кожен донат – це не абстракція. Це конкретний дрон, який летить туди, де потрібен.
Фонд, який працює системно
У 2025 році Сергій Стерненко заснував благодійний фонд Спільнота Стерненка.
Чим він відрізняється від десятків інших? Підходом. Фонд не закриває потреби хаотично, а системно забезпечує Сили оборони безпілотниками.
На практиці це виглядає так:
- регулярні поставки дронів під конкретні запити військових;
- пряма співпраця з виробниками безпілотників;
- постійна робота з аудиторією, яка фінансує поставки.
За 2025 рік завдяки своїй аудиторії волонтер зумів зібрати 3,1 мільярда гривень донатів. Суму складно навіть уявити.
Чому саме дрони
Співпраця з військовими та виробниками дала більше, ніж просто гроші.
Це дозволило Сергію Стерненку поглибити експертизу в оборонних технологіях. Звідси виросло власне бачення того, як мають розвиватися безпілотні спроможності України.
Тут важливий момент. Волонтер, який розуміє технології, – це вже не просто збирач коштів. Це людина, здатна пропонувати рішення.
Погодьтеся, різниця суттєва. Гроші можна знайти, а от розуміння, що саме потрібно на фронті, – ні.
Волонтерський рух в Україні за ці роки виріс в окрему екосистему. Хтось збирає кошти, хтось домовляється з виробниками, хтось везе все на передову. Кожен закриває свою ділянку роботи.
Погляд зсередини державної машини
Ще один етап – робота радником міністра оборони. Ця співпраця тривала пів року.
Вона дала можливість побачити зсередини державні процеси, рішення та обмеження. Раніше він оцінював усе це з позиції волонтера.
Тепер – з позиції людини, яка бачить, як ухвалюються рішення. Чи змінило це його погляд? Напевно, так. Досвід такого рівня не минає безслідно.
Різниця між цими двома точками зору величезна. Волонтер бачить проблему тут і зараз. Чиновник бачить процедуру, яка іноді важить більше за швидкість.
Три ролі однієї людини
Історія Сергія Стерненка – це історія про те, як аудиторія перетворюється на ресурс.
Блогер із 2 мільйонами підписників може збирати мільярди. Волонтер, який розуміє технології, впливає на те, які дрони отримує армія. А радник міністра бачить систему зсередини.
Кожен із цих етапів не скасовує попередній. Вони накладаються один на одного, як шари.
Мабуть, у цьому й сила. Людина не замикається в одній ролі, а рухається далі.
І саме тому сьогодні про Сергія Стерненка говорять не лише як про блогера. Його роль значно ширша.
